Із грязі в князі. Який у Пригожина вплив на Путіна та навіщо йому війна в Україні

Від початку війни тіньовий “кухар Путіна” Євген Пригожин нарощує свою публічну активність. Західні медіа називають його вхожим у близьке коло російського президента. Хто він насправді, який його вплив та навіщо йому війна.

Війна в Україні виводить Євгена Пригожина вгору кар’єрними сходами. За кілька років його прізвище обросло безліччю токсичних історій. Пригожина вважають засновником ПВК “Вагнера” та “фабрики тролів” в Ольгіно. Він опинився в переліку “найбільш розшукуваних злочинців ФБР” і в списку санкцій США, в тому числі через спробу втрутитися в американські вибори. Наразі про його зростаючий вплив на російського президента пишуть авторитетні західні ЗМІ.

Якщо раніше Пригожин сторонився такої слави, вимагаючи у пошуковиків почистити згадки про нього, то тепер, мабуть, і сам намагається роздмухувати це амплуа. Його відносять до радикального крила представників “партії війни”. Він публічно критикує командування та роздає поради про те, як потрібно вести “спецоперацію”. У мережі начебто випадково з’являються відео, як він із “полум’яною промовою” вербує ув’язнених іти на фронт в Україну. Все це, схоже, заради того, щоби пробитися до російських “верхів”, а головне – у поле зору самого Путіна.

Шлях через шлунок

Локомотив багатомільярдного статку Пригожина – холдинг “Конкорд”, який влаштовує банкети для Кремля, володіє ресторанами в Санкт-Петербурзі та Москві, а також постачає харчування для держустанов, російської армії та московських шкіл. Ще частина афілійованих із ним компаній займаються обслуговуванням військових містечок, ремонтом об’єктів міноборони, будівництвом житлових та офісних комплексів.

Старт його підприємницької діяльності дуже схожий на класичну картину 90-х у пострадянських країнах: вихідці із кримінального середовища часто заходили в ресторанний бізнес. Пригожин приблизно з 1980 року відсидів за шахрайство, груповий розбій та залучення неповнолітніх до проституції.

Завдяки юнацьким знайомствам буквально за три роки він пройшов шлях від продажу хот-догів у Санкт-Петербурзі до відкриття свого першого ресторану. “Стара таможня”, облаштована у складському приміщенні на першому поверсі Кунсткамери, стала улюбленим місцем світської публіки. Це був перший елітний заклад міста, де гостей пригощали екзотичними за тими мірками стравами.

Протягом наступних двох років він відкрив у Петербурзі ще чотири ресторани, наймоднішим вважався New Island, який обладнали на теплоході. Є версія, що саме в одному з них відбулося знайомство Пригожина та Путіна, коли той працював у місцевій мерії.

До 2000 року він уже приймав у своїх закладах дуже високих гостей, як, наприклад, прем’єр-міністр, голова-розпорядник МВФ та губернатори. Щоб досягти прихильність відвідувачів такого калібру, Пригожин нерідко виходив обслуговувати їх сам.

У 2001 році Путін запросив на New Island тодішнього лідера Франції Жака Ширака. Пригожин особисто підносив їм страви. Пізніше очільник Кремля приймав на цьому теплоході президента США Джорджа Буша, а в 2003 році святкував свій день народження.

Пригожин ріс поступово, пробиваючись в оточення Путіна з 2000-х років звивистими шляхами. Він зумів налагодити добрі стосунки з його власним водієм, а потім і з його охоронцями. Наприклад, із Віктором Золотовим, який з 2016 року очолює Росгвардію, та з нинішнім губернатором Тульської області Олексієм Дюміним. Ланцюжок корисних знайомств допомагав вихідцю з кримінальних санкт-петербурзьких кіл піднімати та розширювати свій бізнес.

“Вже у 2005 році у Пригожина були фактично ексклюзивні можливості. Уявіть, є велика зала. Наприклад, Гостиний двір, де проходять з’їзди “Єдиної Росії”. Ці зали знаходяться під охороною держорганів. І коли ти орендував таку залу, то замовити кейтеринг для заходу ти міг тільки у “Конкорду”. Ціни там були вищими, але якість завжди дуже хороша”, – згадує один із бізнесменів, який залишив РФ.

Пригожин познайомився з Путіним завдяки бізнесу у сфері харчування (фото: росЗМІ)

До 2010 року у Пригожина вже була репутація кулінара, близького до Кремля. У 2008 році він сервірував свято на інавгурації Медведєва, а через чотири роки – під час третього терміну Путіна. Той у статусі російського прем’єра їздив на “оглядини” нового заводу “Конкорд – кулінарна лінія” в передмісті Санкт-Петербурга, щоправда, незабаром цей пригожинський проект був закритий.

Армійські справи та перші проби “піару”

У 2009 року в московському Будинку уряду відкрився ресторан Пригожина закритого типу “Кабінет 1237”. Ціни там були дуже низькі, публіка – перші особи та їхні гості. Приблизно в цей же час він домовився про відкриття ще кількох закладів громадського харчування в генштабі.

Тоді Пригожин переключив свою бізнес-активність на російську столицю. З 2012 року він почав годувати місцеві школи, виграючи мільярдні контракти, до них додалися поставки для МНС. Наступний рівень було взято того ж року: структурам “Конкорду” раптово передали понад 90% контрактів на харчування російської армії. Місяцем раніше на посаду голови міноборони прийшов Сергій Шойгу, який раніше, до речі, керував МНС.

Співпраця компаній “Конкорду” з армією почала лише розширюватися, крім постачання їжі їм перейшли підряди на обслуговування військових частин та прибирання казарм. Особливі преференції, які отримав Пригожин, навряд чи пояснюються його дружбою з Шойгу. Імовірніше – це запорука його попередніх зв’язків, які він завів ще в Петербурзі, простіше кажучи – “міністра попросили”. Є версія, що принаймні якусь частину підрядів “Конкорд” отримав заявдяки Дюміну, який у 2015 року працював першим заступником головкому сухопутних військ РФ і трохи пізніше, лише місяць, заступником міністра оборони.

Але за можливість освоювати бюджетні потоки все одно треба платити – і “кухареві Путіну” доручили займатися ПВК, що за російським законодавством є злочином. Ідея створити приватну армію дозріла у міноборони приблизно в 2012 році як експортний проект під інтереси Росії.

Генштабу були потрібні найманці, яких можна використовувати у військових кампаніях за кордоном за принципом “їх там немає”. Путін затвердив цей проект, і вже наступного року розпочався набір бійців, які базувалися на базі Молькіно в Краснодарському краї поряд із розташуванням спецназівців ГРУ. Робочу назву “Вагнер” група отримала за позивним тодішнього військового куратора – полковника запасу Дмитра Уткіна.

Таку делікатну історію поклали саме на Пригожина не лише через його кримінальне минуле. На той час він уже укріпився в образі тіньового, лояльного до Путіна бізнесмена, здатного діяти авантюрно та йти напролом. Він покривав значну, якщо не всю суму витрат на пошук і підготовку найманців, але інфраструктуру і техніку надавало міноборони. Принаймні за такою схемою вони працювали до війни в Україні, як це влаштовано зараз напевно неясно.

“Мало кому в російській системі влади дозволено такі речі – мати власну армію. Безумовно, вона підконтрольна Кремлю, Путіну, російським спецслужбам, насамперед ФСБ. Але все одно на це уповноважили не військову людину, не вихідця зі структури спецслужб. Він звичайний стукач, яким був на зоні. Це, безперечно, велика довірливість”, – вважає російський опозиціонер Марк Фейгін.

Вперше “вагнерівці” засвітилися під час російської агресії на Донбасі у 2014 році. Потім вони воювали у Сирії у координації з російськими підрозділами, захищаючи інтереси Башара Асада. Були також встановлені факти їхньої участі у бойових діях у країнах Африки та Латинської Америки. Скрізь вони відрізнялися особливою жорстокістю та злочинами проти цивільного населення. Після широкомасштабного нападу Росії “вагнерівців” перекинули на схід України. Наразі більшість із них зосереджена у Донецькій області.

“Скелет, командування ПВК – це колишні бійці російських частин спеціального призначення. Тобто вони професійні в сенсі планування операцій. Але ті мобілізовані зеки, які перебувають під їх командуванням, зважаючи на відсутність належної підготовки та мотивації, не можуть ефективно здійснювати ні наступальних, ні оборонних дій”, – пояснив РБК-Україна представник ГУР Міноборони України Андрій Черняк.

Інший співрозмовник видання у спецслужбах пояснив: під час боїв “зеків-вагнерівців” кидають у першу лінію, бо їх не шкода, тоді як професійними членами ПВК дуже дорожать. За ними стоїть другий ешелон – загороджувальні загони, які під загрозою розстрілу не дозволяють найманцям із в’язниць відійти назад.

Зараз у ПВК збирають зеків із різних регіонів РФ (фото: GettyImages)

Через зв’язок із ПВК Пригожин ще з 2016 року привернув увагу органів США. Але це не єдиний привід, чому ним зацікавилися американські правоохоронці. Пов’язані з ним компанії РІА ФАН та “Агентство інтернет-досліджень” звинувачують у втручанні у вибори в США, зокрема – у виборчі перегони Гілларі Клінтон та Дональда Трампа. Це дві структури – складові цілої “фабрики тролів”, яка приблизно з 2013 року проводить бот-атаки та онлайн-кампанії з дискредитації неугодних російській владі фігур. З цією “фабрикою” також були пов’язані “Нове агентство Харкова” та “КиївЗМІ”.

Створення таких собі “віртуальних військ” Пригожину, на відміну від ЧВК, не “спустили ” згори. Це була його особиста ініціатива, щоби показати свою ефективність та вислужитися перед Кремлем. Його тролі, за даними багатьох журналістських розслідувань, працювали досить незграбно і навряд чи могли вплинути на чиїсь уми.

Але побічний ефект від їхньої роботи все ж таки був – проект набув широкого розголосу, про Пригожина почали говорити. Тоді “кухар Путіна” лише починав освоювати силу медіа та піару. У 2019 році він очолив опікунську раду медіагрупи “Патріот”, куди входить частина організацій, що раніше були помічені у “фабриці”.

У потрібному місці в потрібний час

Перед війною в Україні керівник “Вагнера” втратив колишню близькість до перших осіб країни. За даними видання “Медуза”, одна з причин – частина адміністрації російського президента підтримувала губернатора Петербурга Олександра Бєглова у його конфлікті з Пригожиним.

Між ними виникли сутички через те, що місцева влада не допускала підприємця до багатьох цікавих держконтрактів. Зокрема, йдеться про проект розвитку туристичної зони “Гірська” на березі Фінської затоки. Нещодавно держбуднагляд Санкт-Петербурга відмовив у видачі дозволу на відкриття міського “ЧВК Вагнер Центру”. У відповідь Пригожин написав чергову заяву до ФСБ та прокуратури, в якій просить перевірити Беглова щодо держзради.

Крім того, останніми роками він конфліктує із Шойгу – ще з часів бойових дій у Сирії. Вони мали різні погляди на те, як має воювати армія. Колишній найманець “Вагнера” Олександр Злодєєв розповів, що міністру не сподобалося, коли після захоплення Пальміри Путін похвалив Пригожина, а не його.

Другий епізод – величезні втрати ПВК під Хашамом у районі газових родовищ, коли найманці нібито виконували приватне замовлення сирійського бізнесмена та уряду Асада. Військовим НАТО російське міноборони сказало, що це не їхні бійці. В результаті “вагнерівці” потрапили під кількагодинний обстріл американських ВПС. Пригожин був злий на військове командування, а ті у свою чергу – незадоволені свавіллям керівництва ЧВК.

У Пригожина конфлікт із Шойгу вже не перший рік (фото: GettyImages)

Приблизно в цей час “Конкорд” і афілійовані з ним структури почали відсувати від величезної кількості замовлень міноборони. У принципі, це може пояснюватися ще й тим, що Шойгу сам хотів освоювати ці кошти, знаючи його “досвід” роботи в МНС. Що також примітно: кількість підрядів Пригожина від міноборони почала стрімко скорочуватися, як тільки-но Дюміна перевели губернатором до Тульської області. Станом на 2022 рік відомство все ще укладає контракти з “Конкордом”, але це вже не ті масштаби, які були, наприклад, ще 2015 року.

Четверта показова подія – міноборони залучила ПВК до війни лише у березні, коли стало очевидним, що регулярна армія, м’яко кажучи, не справляється. Водночас буквально з перших днів вторгнення в Україну було перекинуто іншу приватну компанію, пов’язану безпосередньо з відомством Шойгу – “Редут”.

Послуги Пригожина, по суті, знову стали в нагоді – завдяки участі ЧВК у війні проти України йому вдалося повернути прихильність “двору”. “Вагнерівці” “відзначилися” під час окупації Попасної, яку бойовики буквально зрівняли із землею. У липні, після захоплення майже всієї території Луганської області, Путін навіть дав Пригожину звання “героя Росії”. З нагрудною зіркою він з’являвся на кількох заходах і їздив вербувати в’язнів на війну.

Ефективність та боєздатність “вагнерівців” значно перебільшена. Якщо багато років тому там справді служили професіонали, то зараз через брак бійців жорсткий фільтр відпав. За інформацією міноборони Великобританії, у ПВК беруть навіть зеків із серйозними захворюваннями, включаючи ВІЛ та гепатит С. Якщо поглянути на карту фронту, то жодних “успіхів” на Донеччині “вагнерівці” зараз продемонструвати не можуть.

Однак Путін, вочевидь, все одно схвалює участь ЧВК у війні, як і ініціативність Пригожина. Сам він також намагається цю прихильність щосили втримати і за допомогою медійної активності ще більше підвищити свою “капіталізацію”. У вересні він вперше визнав свою причетність до групи “Вагнера”, хоча раніше навіть судився з журналістами, які про це писали. Тепер він публічно коментує події на фронті в тому тоні, який має бути до вподоби Путіну.

З ініціативи “кухаря Путіна” у Білгородській області будують оборонні рубежі, які називають “лінія Вагнера” або “лінія Пригожина”. Аналогічні споруди будують і в окупованій частині Луганської області. Ватажок “вагнерівців” лобіює створення народного ополчення у прикордонних регіонах – щось схоже на українську тероборону.

“Те, що він досяг такої прихильності і таких можливостей широко діяти, в тому числі займатися війною, насамперед пояснюється його близькістю до Путіна і його характером. Через його делінквентність, кримінальність він дуже зухвало діє. Путін таких любить. Він не обережний. Він може вбити, а може не вбити. Для нього немає завдань, на які він не пустився би”, – вважає Фейгін.

The Washington Post із посиланням на свої джерела писало, що Пригожин нібито прямо вказав Путіну на промахи Шойгу та міноборони у війні. Що показово: Кремль не став смикати ні Пригожина, ні ще одного його однодумця – Кадирова – за критику військового командування. Це говорить про те, що міністр міг справді потрапити в опалу російського президента.

Не виключено, що Пригожин був би і не проти замінити його іншим, більш дружнім персонажем. Наприклад, його товаришем Дюміним, якому ще раніше пророкували крісло Шойгу. Однак поки що вплив Пригожина в Кремлі не такий великий, щоби поставити лояльну до себе людину міністром оборони.

Важко назвати його повноправним членом близького кола Путіна. Пригожин – не його друг дитинства, він не працював з ним у петербурзькій мерії та не входив до кооперативу “Озеро”. Найімовірніше, він лише прагне ним стати, намагаючись показати свою максимальну користь та повну підтримку ідей, якими страждає російський президент. А спроби Пригожина зобразити “вагнерівців” як лояльну ефективну силу схожі на демонстрацію Путіну, що вони можуть стати його особистим захистом у разі міжусобиць – подобою “преторіанської гвардії”.

Війна в Україні сама по собі Пригожину не цікава – для нього це лише інструмент реалізації власних владних амбіцій. Все виглядає так, що його амбіція – увійти до найвищого кола російських еліт: близьких олігархів Путіна, які впливають на ухвалення державних рішень та отримують масштабні контракти з бюджету. Адже постачання харчування до держустанов – це все ж таки не будівництво якого-небудь мосту, що, як правило, дістається близьким друзям російського президента.

джерело: РБК