ПЦУ розвіяла міф, який нам нав’язала російська церква: багато українців цього не знали

Чи можна ходити в церкву не у спідниці, а в штанах

Заборони на відвідування храму в штанах замість спідниці в ПЦУ немає!

Щобільше, такого табу немає в жодній іншій православній церкві світу. Окрім, очевидно, так званої РПЦ, якій колись підпорядковувалася УПЦ (МП)

“Для наших священнослужителів важливим є не те, в якому одязі людина приходить до храму, а головне – з якими бажаннями та духовними потребами”, – пояснюють в ПЦУ.

Таким чином, дівчатам і жінкам, йдучи до храму (зокрема й на свято, наприклад, Великодня), не обов’язково одягати сукню або спідницю, довжина яких нижча за коліно.

Звідки взявся міф щодо заборони жінкам у брюках ходити в церкву

За словами українських священиків, це все “від фарисейської закваски й неправильного тлумачення (чи незнання) Писання”.

Так, найчастіше в контексті такої “заборони” посилаються на рядки зі Старого Завіту: “На жінці не повинно бути чоловічого одягу, і чоловік не повинен вдягатися в жіноче вбрання, бо мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, що робить це”.

Але чи саме про жіночі брюки йшлося у тих рядках? Звісно, ні.

Річ у тім, що в часи, коли писалися правила Старого Завіту, люди одягалися зовсім не так, як сьогодні. Тоді і жінки, і чоловіки мали схожий одяг: нижню сорочку, яку підперізували поясом, а зверху – туніку, плащ або накидку.

Однак одяг жінок був довшим і ширшим від чоловічого, і, ймовірно, виготовлявся з більш тонких тканин; верхній одяг мав рукави до зап’ясть. Жінки також носили пояси та плащі.

“Як бачимо, різниця в одязі не була принциповою, що спрямовує нас до висновку, що в згаданих рядках книги Второзаконня мова йшла про іншу, скоріше, внутрішню відмінність чоловічого/жіночого, і точно не про штани. Йшлося про заборону чоловікові вдавати з себе жінку, а жінці – чоловіка, відкидаючи Богом встановлену природну відмінність двох статей”, – кажуть представники ПЦУ.

Звісно, сучасні жіночі брюки вважати чоловічим вбранням – було б дивно.

Бо варто нагадати, що, наприклад, шаровари, які в українській культурі асоціюються з козацтвом, у багатьох південних і східних народів є елементом жіночого одягу.

Те ж стосується, до прикладу, кілтів – національного шотландського чоловічого одягу. Бо “подібні вбрання, хоча і подібні до жіночих спідниць, але виникли не як уподібнення чоловіків до жінок, а як відповідь на потреби місцевих умов життя”.

У ПЦУ наголошують: для Бога важливе не зовнішнє, а внутрішнє, не тимчасова “обгортка” людини, а її духовні прикраси.

“Хоча, безперечно, і чоловічий, і жіночий одяг, особливо коли людина проходить до храму, не має бути спонуканням до гріховних спокус”, – додають у Церкві.

Українців закликають “не витрачати час на непотрібні суперечки й заборони, не судити інших людей за зовнішністю – особливо зараз, під час війни та великих втрат”, бо “можливо, ця людина втратила все, і в неї просто немає іншого вбрання”. Але навіть якщо і є – то “не ви їй Суддя”.

“Двері нашої Церкви завжди відкриті для всіх – і чоловіків, і жінок. І чи будуть то жінки з покритою, чи непокритою головою, одягнені в спідницю чи в штани, в будь-який день календаря – наші храми завжди відкриті для вас, аби стати місцем молитви та єднання з Господом”, – резюмували в ПЦУ.

Як відреагували віряни на публікацію ПЦУ

Більшість українських вірян подякували Церкві за таку позицію. Адже така прогресивність і відкритість – один із тих факторів, які відрізняють нашу ПЦУ від російської православної церкви, керівник якої – Кирило – відкрито підтримує війну в Україні та є прихильником геноциду:

• “Наша Церква прогресивна! Це батьківський дім для вірян!”
• “За кордоном без хусток і в джинсах чи штанах ходять, ніхто не переймається зовнішнім. Люди про душу дбають”
• “Дуже дякую за роз’яснення!”
• “Щиро дякуємо за підтримку, це безцінно!”
• “Дуже часто бачила у храмах МП жіночок у хустинках та спідничках правильних. Гарно хрестились та Богу у церкві молились. У кожної своє місце у церкві – не дай Боже станеш, то випре та ще й бурчить (праведно). А поза церквою стільки агресії, що аж зашкалює. Де там любов до людей та розуміння? Я не знаю, кому вони там моляться, чесно…”
• “Пам’ятаю, розповідали, як з церкви ходили по палатах лікарні й розповідали всякі страхи для тих, хто носить штани… А мене ще й насильно хвора почала замотувати в храмі, бо я в штанах прийшла. Просто взяла спідницю і без “здрастє” почала мотати!..”
• “Головне – мати Бога в серці. Амінь”