Чому на Заході не вірять в успіх літнього наступу ЗСУ і чого чекати від подій на фронті

Українська армія продовжує наступ на Півдні. За два з половиною місяці боїв Силам оборони вдалося звільнити 11 населених пунктів. Іноземні медіа, цитуючи західних посадовців, все частіше ставлять під сумнів успішність просування ЗСУ. Що ускладнює швидше звільнення територій на Півдні та чого можна очікувати від нашого наступу.

Українська наступальна операція вже триває понад два місяці, принісши поки обмежені успіхи. Силам оборони вдалось за цей час звільнити 11 населених пунктів. Теперішні здобутки сильно розходяться з суспільними очікуваннями та з тим, як майбутню битву змальовували західні ЗМІ. Замість стрімкого прориву українські воїни змушені вести кровопролитні бої за окремі сільські вулиці та окопи.

Цьому є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Проте навіть попередні висновки щодо результатів цієї кампанії робити надто передчасно. Що точно можна з упевненістю сказати, це, перше – вона неодмінно вплине на подальший хід війни. По-друге, звільнення українських територій не завершиться лише цією операцією. Третє – найважча та найгарячіша фаза наступу ще попереду, битва на Півдні ще не досягла кульмінації.

Бої пожвавилися

На початку червня українські війська намагалися просунутися на трьох суміжних напрямках на Півдні – зі сторони Кам’янського – Степового, з боку Оріхова – Малої Токмачки і від Великої Новосілки. Однак ці напрямки ударів для росіян були добре передбачуваним і вони мали щонайменше сім місяців, щоб до них підготуватися. Українська армія наткнулась на багаторівневу оборону ворога, яку доводиться прогризати метр за метром.

З кінця липня наступальні дії на Півдні, схоже, пожвавилися. New York Times з посиланням на американських чиновників писало, що ЗСУ нібито визначились з напрямком головного удару – це дирекція Токмак – Мелітополь. Так це чи не так – поки важко сказати напевно.

Справді, на Мелітопольському напрямку – в районі Роботиного, Новопрокопівки та Вербового – українські війська найближче – фактично впритул підійшли до головної лінії російської оборони. За неофіційною інформацією, окупанти вже майже не контролюють Роботине, однак готуються до запеклої оборони Вербового, перекидаючи в цей район свої резерви.

Українська армія також поступово починає вводити підкріплення. Видання Forbes повідомило, що на цьому напрямку вступила в бій 82-га десантно-штурмова бригада, оснащена БМП Marder, ББМ Stryker та танками Challenger-2, які ще досі ми не бачили на фронті. Загалом, за неофіційною інформацією, приблизно половину із 12 нових бригад, які готували для наступу, ще не вводили в бій.

Інший напрямок, де ситуація для наших військ розвивається з обережним оптимізмом – це локація на межі Запорізької та Донецької областей. За Урожайним, яке вдалось нещодавно звільнити, йде село Завітне Бажання, а далі – Старомлинівка – ключовий вузол оборони противника перед головною лінією оборони на цій ділянці фронту. Від початку наступальної операції на Півдні саме на цьому напрямку наші воїни змогли звільнити найбільшу площу території.

Українським війська вдалось найбільше просунутися на Бердянському напрямку (фото: GettyImages)

Крім того, українські війська нещодавно провели успішні атаки ще на одній ділянці – на південь від Вугледару. І плюс відомо про щонайменше три невеличкі плацдарми на лівобережжі Херсонщині, що також варто розглядати в контексті наступальної операції на Півдні. Навряд чи десантування через Дніпро стане напрямком основних зусиль української армії – така операція потребує надто багато сил та засобів. Однак, імовірно, вона відіграє свою роль по мірі того, як Сили оборони будуть просуватися до Азовського моря.

На Сході українська армія продовжує наступальні дії на флангах Бахмута. За великим рахунком, це місто не має стратегічної військової цінності. Так – це ділянка зосередження багатьох шляхів. Але втрата цього міста, за яке Москва поклала десятки тисяч бійців, стане для неї більше символічною невдачею і досить гучним ляпасом. До того ж це відкидає Кремль далеко назад у спробі вийти на адмінмежі Донецької області. Недаремно ворог постійно стягує туди резерви, щоб утримувати позиції.

Поки українське командування готувало операцію на Півдні, російські штабісти вирішили розпочати свій наступ на Північному сході. Ймовірно, цією активізацією противник переслідує одну з кількох цілей: або перетягнути наші резерви, які готували для Приазов’я, або ж скористатись моментом та спробувати вирівняти лінію фронту по річці Оскіл.

Зараз наступальні дії окупантів тут зводяться до двох суміжних напрямків – Куп’янського та Боровського. Наступаючи з району Сватового, окупанти хотіли розсікти наше угруповання, що обороняється на лівому березі Оскола, одночасно видавивши його з північного сходу в районі Куп’янська. На першій ділянці просування росіян було зупинено, хоча вони все ще не полишають спроб атакувати. А на другій – продовжуються напружені бої в районі Синьківки.

Попри те, що ворог акумулював на цій ділянці фронту принаймні 50 тисяч військ – ще приблизно стільки ж на Лиманському напрямку – його шанси виглядають вкрай туманно. Це, по-перше, не найзручніша місцевість для наступу, по-друге, українська армія тут готова давати відпір. Зрештою, можна зробити обережне припущення, що після Бахмута і на найближчу перспективу росіяни просто не здатні до масштабних наступальних дій. Однак, на жаль, вони все ще в змозі проводити ефективну оборону.

Чи справді наступ йде не так

Темпи та масштаб українського наступу на Півдні дедалі частіше описується з песимізмом у західних ЗМІ. Іноземна преса з посиланням на оцінки американських посадовців каже, що підготовлені за кордоном бригади просуваються або не так, або недостатньо швидко. Варто зважати на те, що ці меседжі також додатково інспіруються та роздмухуються і російськими ІПСО. Насправді, наш наступ йде настільки успішно і швидко, наскільки міг би йти за наявних умов та ресурсів. Всі інші оцінки – виключно результат завищених очікувань.

Перші спроби наступу у червні, які наші бригади намагалися проводити за загальновійськовим підходом ведення бою, справді дещо забуксували. Суть цієї тактики полягає у синхронній роботі різних родів та видів військ – піхоти, артилерії, наземних та повітряних сил. Військові аналітики Франц Стефан Гаді та Майкл Кофман у матеріалі для Economist навели приклад: поки одна група військ веде короткий артилерійський вогонь по позиціях ворога, сапери тим часом розчищають шлях, після чого під прикриттям вогню висуваються солдати.

Однак цей метод, якого наші бригади навчались на Заході, не дав очікуваної переваги над ворогом – не тому, що якась тактика гірша або краща. А тому що кілька тижнів – це надто мало, щоб її освоїти. Гаді та Кофман зазначили, що українці здатні проводити загальновійськові штурмові операції на рівні взводу, однак не на рівні роти чи батальйону.

Українські війська змінили тактику наступу на Півдні (фото: GettyImages)

На другому етапі наступу українські війська дещо змінили свою тактику – замість руху під вогнем на заміновані поля противника вимотують артилерією. Крім того, в хід йдуть малі групи, які часто висуваються вночі. Знищуються ворожі вогневі позиції, а їхні сили виснажуються артилерією настільки, що в російських провоєнних пабліках вже почались ниття, що вони не в змозі щось протиставити українській контрбатарейній боротьбі.

Західні посадовці вважають (зокрема так нещодавно писало The Washington Post), що це, з одного боку, зменшує втрати на полі бою. Але з іншого – дає повільне і дуже обмежене просування. Проте якщо на кону перед українським командуванням – або пришвидшити звільнення територій, або зберегти якомога більше наших військових – то вибір очевидний.

Це лише вершина всіх перепон. Затримка Заходу з передачею необхідного озброєння дала росіянам час, щоби звести на Півдні ешелоновані оборонні позиції, які розтягнуті на сотні кілометрів. Рух військ ускладнюється численними мінними полями, які ще одночасно ворог накриває вогнем з гелікоптерів, дронів та артилерії. Довгоочікувана західна бронетехніка допомагала зберігати життя особового складу після ударів та вибухів, але далі екіпажі нерідко були змушені або розвертатись, або кидати пошкоджені машини і відступати назад.

Під час першої фази наступу машини для розмінування ставали першочерговою ціллю для ударів ворога. Хоча їх і без того було передано недостатньо. Ба більше, іноді розчищені від мін території росіяни знову закидували боєприпасами з безпілотників чи артилерії перш ніж туди заходили українські підрозділи.

Щоби вберегти цю техніку, наші воїни почали застосовувати нову тактику розмінування за допомогою дронів та тепловізорів, які фіксували нагріті під сонцем вибухові предмети, і нерідко розміновують невеликі проходи вручну.

Інша проблема – це нестача ППО ближнього радіусу дії і, що ще важливіше – авіації. Лише після початку наступу партнери ухвалили рішення про початок навчання наших пілотів на сучасних винищувачах. Слід очікувати, що перші ескадрильї цих літаків можуть з’явитись в Україні з нового року. Проте поява такої авіації два місяці тому могла би значно допомогти в наступі, відганяючи ворожі літаки і руйнуючи оборонні позиції противника.

Фактори невизначеності

За даними координатора групи Інформаційний спротив Костянтина Машовця, окупанти розгорнули в Приазов’ї стотисячне угруповання військ. Це може видаватися непереможною силою, яка до того ж спирається на багатошарову систему оборони та перевагу в повітрі. Проте навіть у такого угруповання є свої вразливості, над якими зараз і працюють українські воїни.

Поки виглядає так, що вікно можливостей для цьогорічної кампанії відкрите приблизно до середини жовтня. Далі погодні умови можуть уповільнити наступальні дії. Чи зможуть за два місяці українські військові досягнути поставленої цілі, перерізавши сухопутний коридор в Крим – питання відкрите. Західні медіа, цитуючи американських посадовців, ставлять цю мету під сумнів. Хоча, об’єктивно, відповідь може бути двоякою.

З огляду на нинішні темпи просування наших бригад, цілком реалістичним може виглядати гіпотетичний вихід до Токмака, Василівки чи Волновахи на Півдні і, наприклад, повернення Бахмута (або, правильніше сказати, руїн Бахмута) – на Сході. Проте якщо українським воїнам вдасться влучити в слабке місце ворога і його оборона почне сипатися – просування може бути виявитись більш масштабним.

Українські бригади все ще мають шанси досягнути успіхів на півдні попри скепсис західних ЗМІ (фото: GettyImages)

В одному з попередніх матеріалів РБК-Україна уже пояснювало, що від літньо-осінньої кампанії буде залежати подальший перебіг війни. І залежно від досягнутих успіхів вона може розвиватись за одним з кількох сценарії. Зараз є підстави говорити про третій – середній сценарій, згідно з яким нашій армії вдається реалізувати лише частину з намічених цілей наступу.

Одна з загроз цього сценарію, на якій акцентують і американські ЗМІ – в разі якщо успіхи України будуть досить обмеженими, то ми почуємо все більше голосів на Заході, які виступатимуть за припинення військової підтримки та переговори з Москвою. Деякі республіканці вже зараз відмовляються ухвалювати прохання Джо Байдена про виділення додаткових 20,6 мільярдів доларів допомоги. Щоправда, поки вони в меншості. Інформовані співрозмовники видання в політичних та військових колах кажуть, що зупинки військової підтримки Заходу не очікується. Однак дехто з них уточнює: “принаймні до кінця зими”.

Горизонт планування та прогнозування дуже малий. Те, як розгортатимуться події в наступному році, буде залежати щонайменше від двох вагомих факторів. Перший – це нова хвиля мобілізації в Росії. До кінця не зрозуміло, що вирішать в Кремлі, зважаючи на те, що в березні наступного року відбудуться чергові вибори Путіна. Так, він мало рахується з людськими життями, але, як би там не було, його все одно хвилює всенародна любов та схвалення.

Інший важливий чинник – це вибори президента США, під час яких Байден планує поборотися за другий термін. Хід війни, так чи інакше, буде на порядку денному кампанії, адже в українську армію вже вкладені мільярди доларів американських платників податків. І тут питання в тому, яку стратегію поведінки обере Білий дім, відбиваючись від контратак Дональда Трампа.

Варіантів у Вашингтона, насправді, всього лише три. Або намагатись завершити війну до виборів з будь-яким кінцем, видавши це за перемогу. Чи продовжувати дозовано надавати допомогу, щоби під час кампанії можна було звітувати, що за підтримки США українські воїни поступово продовжують звільняти власні території. Або ж весною-влітку форсувати надання всього необхідного озброєння, щоби безпосередньо перед амеріканськими виборами Україна змогла зайти в Донецьк, Луганськ і звільнити Крим, оголосивши рішучу перемогу над Росією.