“Другий Бахмут” для Путіна та маневри ЗСУ на Дніпрі. Що змінилось на фронті під кінець осені

Росіяни хочуть перехопити ініціативу на фронті. Щоб змусити Сили оборони перейти до оборони та здобути нові “перемоги” для передвиборчої кампанії Путіна окупанти активізувались по всьому Сходу.  

Під час підготовки матеріалу використовувалися: публікації The Economist, телеграм-канали військових оглядачів, спілкування з українськими представниками розвідки на умовах анонімності, а також ексклюзивні коментарі українських військових експертів.

Росія впродовж кількох останніх тижнів підвищує інтенсивність наступальних дій та атак по всій лінії фронту. Попри колосальні втрати, Москва прагне відновити ініціативу у театрі бойових дій.

За лічені місяці до президентських виборів Кремлю не потрібен протестний фон через мобілізацію та втому населення від війни, яка не приносить їм жодних здобутків. Тому російські генерали докладають всі наявні сили, фантазію та ресурси, аби Путін під час кампанії міг відзвітуватись: “сотні тисяч росіян полягли не дарма”.

У цієї ідеї є ще й інший бік. Москва хоче показати Заходу, що незважаючи на приток закордонної зброї, наш наступ згас, а Росія все одно бере верх. Це, за логікою Кремля, підштовхне американських та європейських політиків відмовитись від військово-технічної підтримки України та посилить голоси так званих “миротворців”. Тому, схоже, “план А” Москви на найближчі місяці – захоплення додаткових територій без втрати вже окупованих. “План Б” – через активізацію по всьому фронту змусити наші війська перейти до оборони, відмовившись при цьому від будь-яких наступальних кампаній.

Однак через те, що українська армія продовжує тиск на окремих ділянках, ворог постає перед дилемою. Вільних військових формувань в нього немає, щось більше ніж приховану мобілізацію він поки провести не може. А тому командування окупантів зараз може лише перекидати по фронту наявні підрозділи, жертвуючи при цьому обороною на інших напрямках.

Схід

Чи не найскладніша на сьогодні ділянка фронту – район Авдіївки. Це місто знаходилося біля лінії розмежування з ОРДЛО ще з 2014 року. Десь місяць тому ворог активізував наступи на флангах Авдіївки. Це найбільша за своїм масштабом операція росіян після захоплення Бахмута півроку тому. Тактика регулярної російської армії тут теж дуже схожа з тим, як діяли “вагнерівці”.

На Півночі окупанти намагаються рухатися з Красногорівки у різних напрямках. Нещодавно російські провоєнні пабліки писали, що ворогу нібито вдалось зайняти Авдіївський коксохімічний завод, однак ця інформація не відповідає дійсності. Атаки противника продовжуються на підступах до АКХЗ, він знаходиться на північно-західній околиці Авдіївки, неподалік Кам’янки та Степового, поряд з якими теж точаться бої.

На відміну від Кам’янки, яку росіяни захопили ще на початку цього року, окупаційні війська все ще намагаються зайти до Степового. По суті розпочинаються бої вже за саме селище. Його втрата може погіршити становище наших військ в районі Авдіївки. На південному фланзі відбуваються зіткнення біля Водяного в напрямку Первомайського, Сєверного та Невельського.

Українські військові продовжують оборонну операцію в районі Авдіївки, ворог створює загрозу оточення (фото: Міністерство оборони України, Facebook)

Речник Об’єднаного прес-центру ОСУВ “Таврія” полковник Олександр Штупун розповів, що, крім штурмів, окупанти обстрілюють наші підрозділи КАБами з Су-35. На Авдіївському напрямку росіяни скидають близько 30 бомб на добу. Їхня мета – замкнути в лещата наші підрозділи, що обороняються в Авдіївці, перерізавши їм шляхи як для забезпечення, так і для відступу. Зараз відстань від північними та південними позиціями окупантів становить близько 7 кілометрів.

“Ситуація на цій ділянці дуже динамічна. Противник зосередив там до 40 тисяч особового складу і намагається трансформувати їх у якісь територіальні здобутки, абсолютно не рахуючись з втратами. Ще одна з ключових точок, куди ворог докладає неймовірних зусиль, щоби переломити ситуацію – це район Мар’їнки. У деякі дні третина ворожих боєзіткнень припадає саме на Мар’їнський напрямок”, – каже екс-начальник прес-служби Генерального штабу, полковник запасу ЗСУ Владислав Селезньов.

Перспективи утримання Авдіївки залишаються невідомими. Зараз росіяни тиснуть на цій ділянці не лише з політичних, а й з досить практичних мотивів. Одне з їхніх завдань – відтіснити наші війська та артилерію якнайдалі від Донецька, щоб створити довкола нього так звану буферну зону. Як і Авдіївку, агресор безуспішно намагається взяти Мар’їнку вже понад 20 місяців. Зараз бої точаться в межах вщент зруйнованого міста. Наші Сили оборони тримають контроль над західною частиною Мар’їнки.

“Інших варіантів, де можна наступати, у ворога, за великих рахунком, немає. Їм треба щось показати на фронті. І тому Авдіївку та Мар’їнку противник обрав як певні символічні ділянки. До того ж це найближчі міста, які вони, на їхню думку, можуть захопити”, – пояснив Штупун.

За місяць активних боїв окупанти, за дуже приблизними оцінками, втратили в районі Авдіївки понад 10 тисяч особового складу. Ба більше, лише за перші кілька днів свого наступу росіяни позбулись на цьому напрямку більше техніки, ніж українські підрозділи за весь перший місяць своєї операції на Півдні. Проте Москва не просто не полишає спроб оточити Авдіївку, а й активізує бойові дії на інших ділянках фронту.

Цього тижня противник також вів штурмові дії на Шахтарському напрямку. За словами Штупуна, ворог спробував наступати механізованою колоною в бік Вугледара, проте, зазнавши втрат, відійшов назад: росіяни позбулись понад десятка одиниць військової техніки.

Ще одна ділянка фронту, де агресор активізував бойові дії цієї осені – це Куп’янський та Лиманський напрямки. Очевидно, що від початку планування цієї операції саме Лиманський напрямок мав бути основним, тоді як Куп’янський – допоміжним, але згодом пріоритети змінились. На Лиманському напрямку бої йдуть у Серебрянському лісництві. Зараз на його території випалена земля, тому “лісництвом” його можна назвати дуже умовно.

Водночас на Куп’янському напрямку тривають боєзіткнення біля Лиману Першого, Синьківки, Першотравневого та Орлянки. Ціль ворога – вирівняти лінію фронту по річці Оскіл або принаймні зайняти східну частину міста Куп’янськ – важливого залізничного вузла. На думку Селезньова, на цій ділянці фронту ініціатива поки що зберігається за росіянами.

“Противник на цьому напрямку здійснює авіаційні удари за допомогою штурмової, бомбардувальної авіації, гелікоптерів, використовує дрони-камікадзе та артилерію. Однак від початку активізації росіян на Куп’янському та Лиманському напрямках ворогу не вдалось захопити жодного населеного пункту”, – розповів начальник служби зв’язків із громадськістю командування Сухопутних військ ЗСУ Володимир Фітьо.

На Куп’янському напрямку ворог прагне витіснити наші війська за річку Оскіл та взяти частину Куп’янська (фото: GettyImages)

За останні дні окупанти мали певні успіхи на північному фланзі Бахмута, у районі Ягідного – Берхівки. Там росіяни пробиваються до Часового Яру, який знаходиться на панівній висоті. Взявши це місто, противник значно спростить свій подальший рух на Костянтинівку, Краматорськ та Слов’янськ. На півдні від Бахмута ворог докладає зусиль, аби стримати наш рух у районі Кліщіївки та Андріївки.

“Ворог намагається на цій ділянці фронту перехопити ініціативу та контратакує український захисників, щоби відновити втрачені позиції”, – додав Фітьо.

Південь

Приблизно з літа в інформаційному просторі почали з’являтись повідомлення про те, що українські військові були помічені на лівому березі Херсонщини. Російські провоєнні пабліки теж визнавали, що нашим Силам оборони вдалось закріпитись на кількох плацдармах по той бік Дніпра, який контролюється ворогом. Попри відсутність коментарів від українських офіційних спікерів, ця інформація поступово почала обростати все новими і новими підтвердженнями. Усі наявні факти в сумі вказують на те, що ця операція – не з категорії рейду, а дещо масштабніше.

З відкритих джерел можна припустити, що станом на зараз українські військові утримують щонайменше два плацдарми на лівому березі Херсонщини – в районі Антонівського автомобільного та залізничного мосту, а також поряд з населеним пунктом Кринки. Зрештою наявність “плацдарму” на лівобережжі на днях підтвердив і голова Офісу президента Андрій Єрмак.

На цьому тлі, 13 листопада прокремлівськіі ЗМІ з посиланням на міноборони написало про нібито рішення перегрупувати окупаційні війська на лівобережжі Херсонщини. У міністерстві Шойгу поспіхом випустили спростування, назвавши появу такої інформації провокацією. Що трапилось насправді – достеменно невідомо. Можливо, хтось з апарату російського міноборони помилково розіслав медійникам заготовлений “про всяк випадок” реліз. Однак цей “випадок” на Херсонщині поки не простежується. Зараз окупанти стягують сили до узбережжя Дніпра, щоб ліквідувати українські плацдарми.

Російські “воєнкори” пишуть, що на лівому березі може знаходитись від 300 до 500 українських морпіхів, які мають у своєму розпорядженні зокрема і бронетехніку. За оцінками Селезньова та іншого військового оглядача Костянтина Машовця, українським бійцям протистоїть вороже угруповання “Днепр” (оперує в частинах Херсонської та Запорізької областей), яке налічує близько 65 тисяч особового складу. Та навіть маючи кратну перевагу і в силах, і в засобах, росіяни вже кілька тижнів поспіль не можуть витіснити українські війська з зайнятих позицій. За словами Селезньова, зараз бої точаться у районі села Кринки, а також Підстепного і Піщанівки.

Річ у тім, що узбережжя Дніпра – найвіддаленіша ділянка на мапі російського логістичного маршруту. Запорізький колаборант Володимир Рогов визнав, що ЗСУ вже вдалось на окремих ділянках перерізати шляхи забезпечення окупаційного угруповання на Херсонщині. Це підтверджують й українські оглядачі. Ймовірно йдеться про дорогу, що пролягає вздовж Дніпра від Олешок до Кринок. Відтак противнику треба використовувати інші шляхи логістичного забезпечення, а це збільшує час і плече підвозу постачання для сил РФ.

Одна з подій, що вказує на занепокоєння Москви станом справ на Херсонщині – це те, що наприкінці жовтня керувати угрупованням “Днепр” взявся командувач повітряно-десантних військ РФ Михайло Теплинський, який уже раніше брав участь у бойових діях на протилежному боці Дніпра.

Спрогнозувати подальші успіхи українських сил на цій ділянці вкрай складно, оскільки у нас теж наразі немає там стабільної логістики. За словами Селезньова, відстань між берегами Дніпра в цій частині складає тисяча метрів. Мостові переходи та Каховська ГЕС були зруйновані ворогом, а понтонних переправ у наших військ поки немає. Це ускладнює розширення нашого плацдарму на лівобережжі.

“Поки йдуть бої у безпосередній близькості до Дніпра ситуація більш-менш контрольована. Наша артилерія з правого берега здійснює артилерійську підтримку наших морпіхів на лівому березі. Частково вони знаходяться і під зонтиком нашої ППО, що знаходиться на правому березі. Однак якщо вони рушать далі — вони будуть все більше виходити з цієї зони прикриття”, – пояснив співрозмовник.

Навряд чи нинішня мета українських військ – через Дніпро рухатися на Крим. Найбільш реалістичними та досяжними виглядають три завдання. Перше – відтіснити російські війська якомога далі від Дніпра, щоб знизити інтенсивність обстрілів Херсона. Друге – перерізати іншу дорогу, що йде з Олешків в бік Нової Каховки (Т2206 або М-14). Якщо ускладнити російську логістику біля Дніпра, це може змусити окупантів щонайменше відвести війська з Кінбурнської коси, а це своєю чергою може розблокувати частину українських портів.

Третє завдання – скувати окупаційне угруповання на Херсонщині, адже раніше звідти противник уже забирав підрозділи для посилення інших напрямків. Зокрема у зону нашої наступальної операції у Запорізькій області.

“Очевидно, що противник досить знервовано сприймає наші дії. Нещодавно в район Токмака росіяни перекинули чотири десантно-штурмові дивізії. Зараз підрозділи однієї з них – 7-ої – окупанти спрямували на Херсонщину. Напевно, противник розуміє, що треба посилювати угруповання своїх військ тими підрозділами, які здатні оперативно переміщуватися на визначені рубежі, щоб активніше протидіяти українському наступу”, – каже Селезньов.

Сили оборони продовжують наступ на Півдні (фото: GettyImages)

На Токмацькому або на Мелітопольському напрямку знову пожвавилися бойові дії. Українські підрозділи зберігають ініціативу та продовжують атаки безпосередньо на лінії оборонно-захисних споруд Суровікіна. Однак наш рух відбувається дуже повільно через відсутність переваги в повітрі, а також потужну мережу фортифікаційних споруд і мінних полів, зведених ворогом.

За останні дні наші військові мали обмежений успіх західніше Роботиного та Вербового. Прогрес українського наступу, на який покладалось чимало сподівань, на п’ятий місяць вимірюється тисячами метрів, а не десятками кілометрів. Проте, за словами Штупуна, операція українських військ на Мелітопольському напрямку триває. Тому підбивати якісь підсумки чи ставити крапку все ще передчасно.

Чого ми можемо досягти в найближчій перспективі? Очікувати до кінця цього року суттєвих проривів на фронті не варто – причому ні з нашого боку, ні з боку агресора. І Україна, і Росія дійшли до точки хиткого паритету, коли з наявними силами, засобами та підготовкою надто складно істотно зрушити лінію фронту.

До того ж взимку бойові дії, найімовірніше, уповільняться, однак активізуєтьсяя інша кампанія – з нанесення ударів. Противник з настанням холодів буде намагатися нищити нашу енергосистему, а українські Сили оборони – військову логістику та забезпечення росіян.

Наступний важливий етап – весняно-літня кампанія, результати якої будуть залежати передусім від обcягів допомоги з Заходу. Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у своїй колонці для The Economist зауважив, що нова фаза війни потребуватиме нових технологій, ще більше дронів, РЕБів, артилерії, сучасної авіації і систем для розмінування. Якщо союзники зможуть хоча б частково задовольнити ці запити, Україна буде здатна перемогти навіть у затяжній війні, проте дуже великою ціною.

Другий фактор, який впливатиме на весняно-літній період – це проведення чи непроведення масштабної мобілізації у Росії. За останніми оцінками, на території України воює понад 420 тисяч окупантів, сказав виданню представник ГУР Андрій Юсов. За його словами, впродовж останніх місяців ця чисельність залишається сталою. Тобто прихована мобілізація в Росії дозволяє поповнювати втрати на фронті, але не нарощувати контингент. Після президентських виборів Путін більше не матиме жодних перешкод для оголошення наступної хвилі мобілізації сотень тисяч російських чоловіків.

Інший визначальний етап у воєнній кампанії 2024 року – вибори в США восени. Американська політика у разі перемоги Байдена виглядає більш прогнозовано. Однак прихід до влади Трампа, на що зараз, вочевидь, робить ставку Путін, насправді привнесе багато невідомих. Те, з якими результатами українські Сили оборони увійдуть в американську передвиборчу кампанію, значною мірою буде визначати подальшу позицію Білого дому і майбутнє війни, хто б не сидів у Овальному кабінету.