Штурм Авдіївки та оточення Бахмута. Що відбувається на фронті і де чекати на прорив ЗСУ

На фронті точаться бої за вигідні позиції, які допоможуть ЗСУ перейти від тактичних кроків до стратегічних. Що відбувається в Авдіївці, чому росіяни тримають Бахмут за будь-яку ціну і яка ситуація в Запорізькій області – нижче в огляді журналістки РБК-Україна Юлі Акимової.

Під час підготовки матеріалу використовувалися коментарі військових експертів Олексія Гетьмана, Петра Черника та Павла Нарожного, а також інформація з офіційних джерел.

На п’ятий місяць українського контрнаступу може здатися, що по лінії фронту і російська армія, і ЗСУ зав’язли в битвах за метри землі, але це не так.

Практично в усіх напрямках йдуть важкі бої, в яких окупанти не досягають значних успіхів і зазнають втрат як особового складу, так і військової техніки. Експерти, аналізуючи перебіг бойових дій, сьогодні називають їх стратегічною рутиною. І в цій рутині ініціатива, скоріше, на боці українського війська.

Авдіївська фортеця

Російські окупаційні війська намагаються захопити Авдіївку практично від початку бойових дій на Сході України. 21 лютого 2022 року бої за неї відновилися, але досі вони не дають росіянам бажаного результату.

Сьогодні в Авдіївці чергова фаза важких битв і, судячи з усього, вона скоро теж підійде до свого завершення. Противник хоче оточити це місто з півночі та півдня – з Красногорівки та Водяного, також намагаючись атакувати “в лоб” з району Крутої Балки. Приблизно за такою ж схемою окупанти брали Соледар та Бахмут. За словами військових аналітиків, російська армія вкотре “зточила зуби” об Авдіївку, втративши велику кількість особового складу.

Лише останнім часом окупанти втратили практично цілу дивізію – 5 тисяч російських військових загинуло, ще 10 тисяч поранено. Крім того, за інформацією BILD, армія РФ втратила в недавніх боях за одну лише Авдіївку понад 60 танків, БТР та іншу військову техніку. Тим не менш, росіяни продовжують накопичувати сили і незабаром, можливо, знову спробують атакувати Авдіївку.

Цілей захоплення міста можна виділити дві. І одна з них, безперечно, військова. Авдіївка – це одне з найближчих до Донецька міст і перебуває під контролем ЗСУ, що створює труднощі для російських окупантів. По суті, вся Донецька область – це агломерація, в якій одне місто “перетікає” в інше. Біля Авдіївки знаходиться Ясинувата, де розташований потужний залізничний вузол. За 5 кілометрів від міста також є Донецький аеропорт, а трохи далі – окупована Горлівка.

Українські військові на БМП-1 на Донеччині (фото: Getty Images)

Таким чином, перебуваючи в Авдіївці, українські військові можуть тримати під вогневим контролем одразу кілька стратегічно важливих для росіян пунктів та логістичних вузлів, зазначає військовий експерт Павло Нарожний.

“Авдіївка – це такий апендикс при обороні ворога. Він входить глибоко в клин кілометрів на 10. І для ворога це хвороблива ситуація. Лінія фронту чим коротша, тим краще. Їм потрібно вирівняти лінію фронту, щоб у них спростилася ситуація під Донецьком, бо вона там дуже напружена”, – зазначає Нарожний у коментарі РБК-Україна.

Ще одна мета – політична. По-перше, в Росії наближаються вибори, на яких нинішній президент Володимир Путін хоче “продати” росіянам свою особисту перемогу. Бахмут, який захопили “вагнерівці”, не особливо підходить під цю роль через конфлікти між міністерством оборони та екс-ватажком ПВК “Вагнер” Євгеном Пригожиним. Сергію Шойгу та, відповідно, Путіну необхідно показати свої досягнення. І Авдіївка, як би це дивно не виглядало у розрізі ще минулорічних амбіцій, сьогодні цілком підходить, зазначає військовий експерт Петро Черник.

“Путін повинен вийти на вибори з результатом, що він досяг цілей СВО. Я не вірю в жодні повстання народу РФ, але для еліт це знак його неспроможності. Саме тому штурмують Авдіївку. Але з військової точки зору це самогубство”, – зазначає Черник у коментарі РБК-Україна.

Сьогодні, незважаючи на численні спроби захопити Авдіївку, росіянам цього так і не вдалося, і на це є низка причин. Перша – потужні укріпрайони, які обороняють ЗСУ. В Авдіївці знаходиться коксохімічний завод – це масштабна споруда з бетонними стінами та безліччю підземних ходів. Багато українських військових перебувають там із різними перервами з 2014 року і чудово знають свою територію.

Крім того, біля коксохімічного заводу знаходиться терикон, і в свій час росіяни були зайняті тим, щоб захопити хоча б його і контролювати цю висоту. Але їм це не вдалося – вигідна позиція залишилася під контролем ЗСУ.

Не маючи можливості вести постійний вогонь через “снарядний голод”, росіяни використовують авіацію, скидаючи на місто керовані бомби, в основному, із Су-25. Але для того, щоб боєприпас потрапив точно в ціль, льотчику необхідно підлетіти максимально близько, тобто зайти в глиб лінії фронту. Це велика небезпека для російської армії – лише за один тиждень ЗСУ збили три штурмовики. Тому літаки підлітають на відстань близько 30 кілометрів, різко набирають висоту та скидають бомбу. Відповідно, точність влучення втрачається, але все ж таки це проблема для українських військових.

Варто зазначити, що в ніч з 16 на 17 жовтня воїни ССО провели операцію “DRAGONFLY”, під час якої завдали вогневих ударів по аеродромах в окупованих Луганську та Бердянську. В результаті операції росіяни втратили дев’ять гелікоптерів, спецтехніку, пускову установку ППО, склади боєприпасів, які детонували до 4 ранку в Бердянську і до 11 в Луганську. Також удари пошкодили злітні смуги та ліквідували живу силу супротивника. Тому цілком імовірно, що деякий час окупанти не зможуть обстрілювати Авдіївку зі штурмовиків.

Намагаючись відтягувати українське військо та захопити місто, росіяни кидають на Авдіївку величезну кількість ресурсу. І якщо мобілізувати вони можуть ще за різними оцінками від 1,5 до 3 мільйонів людей, то техніку в такій кількості у них виробляти не виходить, особливо, якщо говорити про броньовану. Тому в хід ідуть різні “інновації”, каже військовий аналітик Павло Нарожний.

“Ми вже побачили різні “екзотичні” одиниці техніки – якісь мотолиги, на які вони наварюють броньовані вежі, кулемети. Це означає, що у них нестача бронетехніки, тих же БТР та танків. Коли проходять штурми, ця техніка успішно знищується або на мінних полях, або за допомогою ПТРК. У ці дні, коли там точаться штурми, ми бачимо, що там 30-40 танків знищено, це серйозна кількість”, – зазначив Нарожний.

Подібна ситуація вже була в боях за Вугледар, де під час тритижневої битви Росія втратила не менше 130 танків та БТР.

Повзучий контрнаступ на Бахмут

Про Бахмутський напрямок у деталях розповідають самі воїни, які фіксують свої бої. На відео, які регулярно публікує 3 штурмова бригада, поля під Бахмутом покриті димом від снарядів, всюди воронки, де воїни ховаються від куль, і нерівні лінії обгорілих чагарників. Такий вигляд має Бахмутський напрямок, де кожен звільнений метр дається ЗСУ великими зусиллями.

За словами військових оглядачів, ситуація на напрямі справді важка, але не безнадійна. Сьогодні бої під Бахмутом називають “повзучим контрнаступом” ЗСУ, які просуваються вглиб фронту.

Український військовий із гранатометом (фото: Getty Images)

“Щодня ЗСУ відкушують якусь ділянку фронту. Все йде до того, щоб замкнути цей котел, це питання часу, коли росіянам доведеться звідти вийти. Будь-яких перспектив наступу РФ я там не бачу”, – зазначив Нарожний.

На карті DeepState чітко видно, що основні бої йдуть на південь від Бахмута – у Кліщіївці та Андріївці. Тактика проста – оточити Бахмут з півночі і з півдня, контролювати логістичні шляхи окупантів і таким чином змусити росіян покинути Бахмут, або здатися, якщо вони не встигнуть вийти до оточення міста. Проте теоретично це звучить легше, ніж виглядає практично.

Бойові зіткнення на Бахмутському напрямку відбуваються регулярно, противник тримає ЗСУ під шквальним вогнем та застосовує авіацію. При цьому ЗСУ, перебуваючи в подібних умовах, встигають не лише відбивати атаки, а й знищувати техніку російської армії, наприклад, гаубиці “Мста-Б” або установки “Піон”. Росіяни тим часом перекидають контрнаступальний резерв на північ від Бахмута і, за словами начальника прес-служби Східного угруповання військ Іллі Євлаша, “істерять” через втрати своїх позицій на південному напрямку від міста.

Спочатку росіяни, захопивши Бахмут, хотіли використати його як плацдарм для подальшого наступу. Там окупанти планували накопичити велику кількість ресурсу та прорвати фронт до Куп’янсько-Лиманського угруповання на північ і до Вугледарського на південь. Таким чином, армія РФ планувала замкнути ЗСУ, оточивши їх із південного та північного флангів. Інтенсивні бої за кілька кілометрів від Бахмута завадили цим планам, тому сам Бахмут тепер видається не як плацдарм, а як кінцева мета окупантів, зазначає РБК-Україна майор запасу ЗСУ, військовий експерт Олексій Гетьман.

“Росіяни про Бахмут розповідали, що це ледве не перемога у війні, порівнювали його майже зі Сталінградською битвою. Їм втратити зараз Бахмут – це неприпустимо. Їх не зрозуміє ані громадянське населення всередині РФ, ані військовослужбовці. Ми ж вибрали тактику оточення цього міста з півночі та з півдня”, – зазначає експерт.

Що ж до Куп’янсько-Лиманського напрямку, жодних проривів ані з боку ворога, ані ЗСУ останнім часом не відбувається. Ця ділянка залишається одним із головних напрямків у її наступі. Але за останні дні противнику вдалося просунутися там лише на кілька сотень метрів у районі Орлянки. Ворог хоче просунутися до Куп’янська до настання зимових холодів, але українські військові обладнали інженерні позиції та мінно-вибухові загородження, стикаючись із якими росіяни зазнають втрат. Тільки за останню добу ЗСУ ліквідували 163 окупантів та 24 одиниці техніки, за інформацією Євлаша.

Південний фронт: ситуація навколо Роботино та лінія Суровікіна

Наприкінці липня стало відомо, що українські війська просунулися до Роботино у Запорізькій області. 22 серпня його звільнили. Якщо дивитися на карту, чітко видно, що звільнене село буквально “вклинилося” у лінію фронту. Тепер російські війська намагаються обійти Работіно з флангів та оточити українські сили, які, звільнивши село, впритул підійшли до головної лінії оборони окупантів – так званої лінії Суровікіна.

Це складна мережа з різних фортифікаційних споруд, траншей, “зубів дракона” і всього того, чим її змогли обладнати росіяни під час окупації. Для них важливо не лише оточити ЗСУ, а й не дати їм просунутися за цю лінію оборони. Тому вони перекинули до району Роботино десантно-штурмову дивізію, яка тримає оборону та намагається наступати. Хоча місцями в районі Роботино та Вербового українські підрозділи вже подолали перші позиції лінії оборони Суровікіна та навіть почали використовувати на цій ділянці бронетехніку.

Український танкіст (фото: Getty Images)

Ще одна причина, через яку росіяни бояться прориву ЗСУ – залізниця, яка умовно проходить по пунктах “Волноваха-Токмак-Джанкою” і йде далі в РФ. Це важливий логістичний ланцюжок для росіян – з його допомогою вони постачають своєму війську техніку та людський ресурс. З цієї ж причини останніми днями окупанти активізувалися на південь від Мар’їнки – щоб вибити ЗСУ якнайдалі від Волновахи.

ЗСУ тримають залізницю під вогневим контролем, але, навіть зруйнувавши її в одному з вузлів, стратегічно українські військові досягнуть лише невеликої затримки у постачаннях, оскільки інженерні війська РФ можуть швидко її відновити. Тому важливо взяти дорогу під фактичний контроль. За словами Гетьмана, для того, щоб мати резервний шлях для постачання необхідного, росіяни привезли до окупованого Маріуполя близько 5 тисяч військовослужбовців.

“Я впевнений, що це приїхав стройбат, вони робитимуть уздовж узбережжя Азовського моря дорогу для того, щоб була логістична артерія. Бо якщо ми переріжемо і залізницю, і Керченський міст, їм просто не вдасться возити собі необхідне. А те, що у них є на оперативних складах, закінчиться за місяць-два”, – зазначив Гетьман.

Якщо ж ЗСУ зуміють пройти “лінію Суровікіна” та взяти під контроль залізницю, їм відкривається шлях до Токмака та Мелітополя. “Далі степ. Ми наситилися колісною технікою, ми можемо рухатися швидкими ударними колонами і вони це чудово розуміють. Якщо ми умовно вийдемо до Молочного лиману і там закріпимося, вони не мають виходу на Крим”, – додав Черник.

Що ж до Херсонського спрямування, сьогодні ситуація на ньому без змін. Воїни ССО ведуть точкові бої, але кліматичні умови поки що не дозволяють ані ЗСУ, ані окупантам вести значніші битви. Тож росіяни зосередились на обстрілах правобережжя Херсонської області, регулярно вбиваючи мирних мешканців.

***

За словами експертів, сьогодні росіяни мають дві основні мети – вийти на рубежі Донецької та Луганської областей і утримати Бахмут. З останнім ситуація зрозуміла. Щодо виходу на межі областей, Путіну це необхідно для “легалізації своєї території”, яку в РФ навіть вписали в конституцію. На думку Черника, якщо російській армії це вдасться, вона вийде з півдня і оголосить про завершення війни, давлячи на те, що тепер вона йде виключно з вини українців.

“Кожного божого дня, не знаю скільки часу – може місяць, може два, ми будемо в зоні стратегічної рутини. Дві стратегічні цілі у нас – оперативно оточити Бахмут і пробити лінію Суровікіна. Дві стратегічні цілі у них – утримати Бахмут за будь-яку ціну і вийти на кордони Луганської та Донецької областей. Ось під цими чотирма фокусами все відбуватиметься доти, доки одна зі сторін не реалізує свою мету. І так буде довго”, – додав Черник.