Збиті “генерали Путіна”. Як Кремль втрачає топ-командирів у війні проти України

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну у військовому керівництві РФ відбулися неодноразові перестановки і багато генералів армії окупанта попрощалися зі своїми посадами. Куди зникають російські генерали та хто з них “прославився” найбільше – в матеріалі РБК-Україна нижче.

При підготовці матеріалу використовувалися: публікації InformNapalm, Інституту вивчення війни, російських ЗМІ (“Коммерсант”, The Moscow Times, Meduza), The New York Times, Bloomberg, Wall Street Journal, Politico, BBC News, Tagesspiegel, Gulagu.net, ексклюзивні коментарі військових експертів Олександра Мусієнка та Віктора Ягуна.

У росіян під час війни проти України з’явився своєрідний “тренд” – генерали, яких ще вчора називали “армагеддонами” та “м’ясниками”, брали в них інтерв’ю і ледь не щодня публікували новини про їхні “подвиги”, підводять своє вище керівництво та зникають. Когось звільняють публічно, хтось просто перестає з’являтися в новинах та загалом інформаційному просторі.

За даними волонтерського проекту InformNapalm, лише за період з лютого по листопад 2022 року зі своїми посадами попрощалися 12 генералів. Найбільш відомі з них – Валерій Герасімов, Олександр Журавльов, Олександр Дворніков та Олександр Лапін. Пізніше до них також приєднався Сергій Суровікін і не тільки.

Деяким російським “полководцям” щастить менше і втрачають вони не посади, а життя, потрапляючи під удари українських військових (таких вже щонайменше 15), або ж гинуть на території РФ за дивних обставин. Наприклад, їх приватний літак падає на шляху з Москви до Петербурга після конфлікту з Путіним.

РБК-Україна вирішило нагадати про найгучніші та найобговорюваніші випадки відсторонення генералів в армії РФ за “промахи” під час повномасштабного вторгнення.

Суровікін

Минулого року українці дізналися про існування такого собі Сергія Суровікіна, тоді ще командувача Повітряно-космічними силами РФ. Суровікін “прославився” килимовими бомбардуваннями мирних міст у Сирії, за що отримав прізвисько “генерал Армагеддон”. У жовтні 2022-го Путін призначив Суровікіна командувати окупаційними військами в Україні.

Того ж місяця Суровікін оголосив про здачу окупованого Херсону і всього правобережжя Херсонської області загалом. Таке, як говорив сам Суровікін, “непросте рішення”, йому довелося ухвалити, щоб нібито зберегти боєздатність окупаційних військ. Ймовірно, така роль “цапа відбувайла” була відведена Суровікіну безпосередньо його вищим керівництвом, тому за здачу Херсона його публічно не покарали.

Суровікін отримав прізвисько “генерал Амагеддон” за війну в Сирії (фото: Getty Images)

Кремль також покладав на Суровікіна великі сподівання щодо осінньо-зимового періоду. Перед Суровікіним, який вже відзначався раніше нещадними ударами по цивільних об’єктах, ставилася задача замучити українців темрявою та холодом. Проте цю битву він програв, адже попри десятки ударів по електромережі та віялові відключення, українська енергетика вистояла, а офіційний Київ не пішов на поступки перед Москвою.

У січні 2023 року Суровікіна зняли з посади командувача окупаційними військами. Цю посаду отримав начальник генштабу РФ Герасимов, а Суровікіна змістили на позицію його заступника. Таку ротацію пояснювали підвищенням рівня керівництва так званою “спеціальною військовою операцією” та розширенням масштабів завдань.

Суровікін також мав тісні зв’язки з одіозним ватажком ПВК “Вагнера” Євгенієм Пригожиним, у якого був серйозний конфлікт з міністром оборони Шойгу та Герасимовим. Крім того, експерти вважали, що Суровікіна навіть готували на заміну Шойгу. Він мав би отримати цю посаду за результатами бунту “вагнерівців”, який, як відомо, гучно провалився. Підтримавши Пригожина у його “хрестовому” поході проти Путіна та Шойгу, Суровікін фактично поставив хрест на своєму майбутньому.

Після провалу “вагнерівців” Суровікін різко зник з інформаційного простору та перестав з’являтися на публіці. Російські пропагандисти та так звані “воєнкори” пліткували, що Суровікіна заарештували відразу ж після придушення бунту та постійно допитують. Інформацію про арешт підтверджували і джерела Bloomberg, а The New York Times писало, що Суровікін наперед знав про плани Пригожина, але американська розвідка не знає, чи допомагав він в реалізації. У серпні поповзли чутки, що його зняли з посади командувача авіацією.

Шойгу та Герасимов хотіли позбутися Суровікіна (фото: kremlin.ru)

На фоні підвищеної уваги ЗМІ до персони Суровікіна його все ж показали на публіці, але лише через майже три місяці після заколоту “Вагнера”. В середині вересня російський “Коммерсант” опублікував фотографії Суровікіна в Алжирі без військової форми, стверджуючи, що він там разом з делегацією Міноборони. В “Коммерсанті” також натякали, що таке відрядження може бути пов’язане з можливою новою посадою генерала, а також запевняли, що до нього “зберігається довіра на найвищому рівні”.

Після фотографій з Алжиру “генерала Армагедона” знову ніхто не чув та не бачив. Але в ЗМІ була інформація, що Суровікіна обрали головою координаційного комітету СНД з питань протиповітряної оборони – по суті, його кар’єра закінчилась.

На думку військового експерта Олександра Мусієнка, за Суровікіним може стояти російська ФСБ і саме вона врятувала його від в’язниці після заколоту Пригожина. Проте сьогодні він вже не має того впливу, який був у нього раніше.

“Коли Суровікін зник з радарів, я думаю, це була вимога Шойгу та Герасимова та привід його позбутися, бо їм було не комфортно з ним. А потім фсбшники пригріли його та знайшли йому місце, а також продемонстрували, що він не відсторонений та має можливості. Але він великого впливу там не має”, – сказав Мусієнко в коментарі РБК-Україна.

Мізинцев

Генерал-полковник Михайло Мізинцев став відомий українцям під час боїв за місто Маріуполь. Мізинцев, як і його колега Суровікін, до війни з Україною прославився своєю жорстокістю в Сирії, за що отримав прізвисько “сирійський м’ясник”. Свою сирійську тактику Мізинцев застосовував і в Маріуполі, де особисто керував окупаційними військами, за що його стали називати вже “маріупольським м’ясником”.

Під час боїв за Маріуполь Мізинцев обіймав посаду заступника командування Південного військового округу. Після захоплення українського міста, яке коштувало росіянам величезних жертв, Мізинцева у вересні 2022 року підвищили до заступника міністра оборони РФ з матеріально-технічного забезпечення.

Мізинцев командував знищенням Маріуполя (фото: росЗМІ)

Мізинцева називали улюбленцем Путіна, але як і Суровікін, під час бунту “вагнерівців” генерал обрав сторону Пригожина. Наприкінці квітня 2023 року, за декілька місяців до заколоту, Мізинцева звільнили з посади заступника Шойгу. Сталося це на тлі скандалів щодо забезпечення бойовиків “Вагнера” боєприпасами. Вже у травні стало відомо, що Мізинцев перейшов працювати до ПВК Пригожина, де мав відповідати за забезпечення.

В рамках заколоту “вагнерівців”, на думку експертів, Мізинцев мав би стати міністром оборони замість Шойгу. Проте доля розпорядилася інакше. За даними WSJ, Мізинцева, як і “генерала Армагеддона”, затримали відразу ж після провалу Пригожина і з того часу його ніхто чув та не бачив. На сьогодні достеменно не відомо, де перебуває Мізинцев та що з ним.

Лапін

До списку “небажаних” у Кремлі також потрапив генерал-полковник Олександр Лапін. Спочатку він командував центральним угрупуванням окупантів, яке воювало на східному напрямку. У цей період Лапін відзначився блискавичною втечею росіян з Харківської області та втратою Лимана, Ізюма та Балаклії.

Російські ЗМІ називали Лапіна рекордсменом за кількістю втраченої на війні техніки. Під час втечі з Харківської області російські війська під його командуванням втратили та залишили близько 300 одиниць різної техніки. Найвідомішим його фіаско стала спроба форсування річки Сіверський Донець, під час нього окупанти втопили десятки танків.

Генерал Лапін став рекордсменом за втраченою технікою (фото: росЗМІ)

Через такі поразки Лапіна часто критикували Кадиров та Пригожин, домагаючись усунення його з посади. Восени минулого року Лапіна все ж звільнили з посади командувача угрупованням російських військ “Центр”. Про усунення дізналися російські ЗМІ, але офіційно Міноборони РФ цього не оголошувало. Проте вже у січні 2023-го Лапіна неочікувано призначили керувати штабом Сухопутних військ РФ. Ймовірно, через кадровий голод.

Стати посміховиськом російський генерал вже встиг і на новій посаді. У травні цього року під час одного з рейдів добровольців “РДК” та “Легіону Свобода Росії” в Бєлгородську область генерал Лапін нібито особисто керував російськими військами.

Пропагандисти опублікували відео (звісно ж постановочне), на якому Лапін із радянським прапором на рукаві хаотично махає руками, нібито командуючи солдатами, та кричить “за батьківщину”. При цьому на відео було видно, що бій з ними ніхто не веде і все відбувається у безпечному місці. За таку “показуху” його висміяли в соцмережах.

Мурадов

Ще один російський генерал-невдаха – Рустам Мурадов. Перебуваючи з липня 2022 року на посаді командувача Східним військовим округом, він відповідав за штурм українського Вугледару в Донецькій області.

На початку 2023 року російські війська зав’язли у боях під Вугледаром. За три дні – з 8 по 10 лютого – окупанти під командуванням Мурадова втратили в безуспішних штурмах 103 одиниці техніки, зокрема 36 танків. Загалом в цих боях українськими військами було знищено дві російські елітні бригади морської піхоти – 115-ту та 40-у.

Окрім цього, Мурадова вважають причетним до ще однієї провальної операції РФ, коли під Павлівкою на Донбасі загинули сотні загарбників, зокрема теж морські піхотинці. Такі нищівні поразки під Вугледаром та Павлівкою коштували Мурадову посади.

“Мурадова відсторонили від роботи, тому що він був божевільним ідіотом, який міг наказати солдатам іти на вірну смерть. Багато людей скаржилися на нього”, – писало The Moscow Times з посиланням на джерела в армії РФ.

Дворніков

У квітні минулого року після провалу плану зі швидкого захоплення України відбулася перестановка в командуванні окупаційними військами. Командування угрупованнями окупантів в Україні очолив Олександр Дворніков, який мав прізвисько “палач Алеппо” за нещадні бомбардування сирійського міста. Однак про призначення не оголошували публічно.

Дворніков командував військами РФ після провального наступу на Київ (фото: kremlin.ru)

Оскільки генерал мав великий досвід командування в Сирії, в російському керівництві від нього очікували результатів у битві за Донбас. NYT з посиланням на джерела писало, що Дворніков після приходу на посаду спробував поліпшити координацію дій російських наземних і повітряних підрозділів.

Проте вже в червні, коли стало зрозуміло, що плани Кремля із захоплення всієї території Донецької області до символічного “9 травня” провалилися, у ЗМІ з’явилася інформація, що Дворніков вже не керує окупаційними військами в Україні. Причиною чуток стало те, що генерал перестав з’являтися на публіці. А вже восени командувати окупантами в Україні призначили Суровікіна.

Герасимов

Валерій Герасимов – незмінний з 2012 року начальник генштабу РФ. У ЗМІ з’явилялася малоправдоподібна інформація, що він разом з секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим нібито намагався саботувати вторгнення в Україну.

Так, німецьке видання Tagesspiegel з посиланням на злиті таємні документи Пентагону розповідало, що Герасимов та Патрушев хотіли швидко закінчити війну з Україною і не на користь РФ, щоб підставити Путіна та захопити владу. Правдивість цієї інформації перевірити, звісно ж, не можливо, оскільки Пентагон не підтверджував, що злиті документи були справжніми.

Всі російські поразки на полі бою відбивалися і на Герасимові, але наближеність до Путіна дозволяє йому все ще утримуватися на посаді начгенштабу. Проте з початку вторгнення в Україну Герасимов встиг побувати ще й у кріслі командувача окупаційними військами в Україні. Як вже згадувалося раніше, він у січні цього року змінив на цій посаді Суровікіна.

Герасимов очолює російський генштаб з 2012 року (фото: Getty Images)

Після заколоту Пригожина ходили чутки, що Герасимова зняли з посади командувача окупантами, але ця інформація не підтвердилася і він продовжує з’являтися в командних пунктах російської армії. Саме Пригожин був найбільшим критиком Герасимова в Росії. Пригожин у боротьбі за владу звинувачував Шойгу та Герасимова у проблемах з забезпеченням “вагнерівців”, поразках на фронті, вимагав їхньої відставки.

За час війни Герасимов декілька разів їздив на окуповані території України. Під час одного з таких візитів в тоді ще окупований Ізюм, він ледь не потрапив під удар ЗСУ. Герасимов покинув позиції окупантів незадовго до удару, що врятувало його, але не декілька десятків офіцерів та, як писали ЗМІ, начальника штабу ВДВ Росії Андрія Симонова.

Залишатися так довго на своїх посадах, на думку генерала СБУ у відставці Віктора Ягуна, Герасимову допомагає тоталітарний устрій Росії. Як і в Радянському союзі, пояснив він РБК-Україна, залишити таку високу державну посаду можна лише “ногами вперед”, а наразі російському керівництву простіше залишати Герасимова на посаді, ніж шукати заміну, яка не викликатиме сумнівів в її лояльності.

Попов і Теплинський

З Герасимовим пов’язана доля іншого російського генерала – Івана Попова, який командував 58-ю загальновійськовою армією у 2023 році. У липні Інститут вивчення війни (ISW) дізнався, що Герасимов звільнив Попова з займаної посади за те, що той попросив про ротацію своїх військ в Запорізькій області.

За даними ISW, Попов на одній з нарад сказав Герасимову, що його підрозділи зазнали значних втрат через український наступ. Герасимов у відповідь звинуватив Попова в панікерстві та шантажі вищого керівництва. А коли Попов пригрозив, що доповість про цю проблему особисто Путіну, то був швидко усунутий з посади, про що він сам розповів одному з депутатів російської Держдуми.

Ще одним бунтівним генералом виявився командувач Повітряно-десантних військ Михайло Теплинський. Він публічно розкритикував вище військове керівництво у приховуванні втрат серед російських десантників. У святковому відеозверненні до “дня ВДВ”, яке транслював офіційний телеканал російського Міноборони, він озвучив нібито реальну кількість втрат. Телеканал швидко видалив відеозвернення Теплинського, а сам генерал на тривалий час зник з інформаційного простору. Ймовірно, через цензуру з боку Міноборони.

Це вже не перша подібна витівка командувача російських “вдвшників”. У лютому він критикував Герасимова за масштаби російських втрат в Україні у своєму зверненні до так званого “дня захисника вітчизни”. Наприкінці вересня один з російських “воєнкорів” повідомив про звільнення Теплинського, але наразі ця інформація не була офіційно ані спростована, ані підтверджена.

Ходили навіть чутки, що Теплинського арештовували після заколоту Пригожина через його зв’язки з ПВК “Вагнера”. Проте невдовзі він з’явився на публіці та оголосив про наміри відродити 104 дивізію ВДВ та створити декілька інших підрозділів.

Загалом за час війни РФ проти України Теплинського вже не один раз нібито відстороняли, потім знову нібито повертали в стрій, потім знову відстороняли, а тоді він знову командував військами.

Хоча до сьогодні Теплинському миналися всі його витівки та заяви з критикою Міноборони РФ, проте, як вважає Ягун, “мстивість Путіна не має меж”, тому з командувачем російських десантників може повторитися історія Пригожина. “Йому ще згадають його висловлювання. Пригожину згадали, і цьому згадають”, – зазначив він.

Пригожин

Найяскравішою зіркою, яка згасла під час війни, безперечно став ватажок “вагнерівців” Євгеній Пригожин, який пройшов шлях від “кухаря” до ворога Путіна. Він став “новатором” цієї війни, почавши вербувати до “Вагнера” ув’язнених з російських в’язниць та використовуючи їх як “гарматне м’ясо” на фронті.

Пригожин боровся за владу з Шойгу та Герасимовим, постійно критикуючи їхню стратегію ведення війни, поразки на фронті, а також звинувачував у боротьбі проти ПВК “Вагнера”. Він створив власну потужну армію всередині РФ, в надії, що вона принесе йому більше влади, проте все пішло не за його планом.

Пригожин став першим, кого публічно ліквідували після початку війни (фото: росЗМІ)

У червні 2023 року Пригожин підняв бунт проти Міноборони та Генштабу у відповідь на нібито удар російської армії по тиловому табору “вагнерівців”. Бойовики “Вагнера” під проводом Пригожина захопили штаб російської армії в Ростові-на-Дону, який відповідав за командування окупаційними військами в Україні, після чого вирушили на Москву.

Прямуючи в Москву, “вагнерівці” попутно збили російський командний літак, два бойові та чотири транспортні вертольоти Мі-8. Проте все було марно, план Пригожина провалився.

В результаті більша частина бойовиків перейшла в підпорядкування Шойгу, разом з усім озброєнням та технікою, а за свою витівку Пригожин поплатився життям.

Ввечері 23 серпня у Тверській області РФ впав приватний літак, на якому перебував Пригожин разом з найвищим керівництвом ПВК “Вагнера”. Всі, хто були на борту, загинули. Як говорив в одному з інтерв’ю російський диктатор Путін, він не пробачає лише зраду. І саме зрадою Путін називав червневий заколот ватажка “вагнерівців”. Звісно ж, прямих доказів причетності Путіна до загибелі Пригожина немає, але, швидше за все, це була помста за “удар в спину”.

До ліквідації Пригожина може бути причетним Путін (фото: Getty Images)

Не допомогли Пригожину й “гарантії безпеки”, які давав йому білоруський диктатор Олександр Лукашенко, коли нібито виступав посередником між ватажком “вагнерівців” та Путіним. Згідно з домовленостями, Пригожин з бойовиками мав перебратися в Білорусь і продовжувати там свою діяльність. Але після падіння літака Лукашенко заперечував, що обіцяв Пригожину будь-які гарантії.

“Якщо прямо відповідати на це запитання: я і не повинен забезпечувати безпеку Пригожина. Це по-перше. По-друге, ніколи в такому ключі розмова і не йшла”, – цитувало диктатора білоруське агентство “Белта”.

Пригожин став першим російським “полководцем”, якого не просто усунули від керма, а ліквідували. До того ж публічно. Показовим в цій історії є те, що буквально днями Путін офіційно доручив людині, яку називали зрадником Пригожина, збирати “добровольців” на війну проти України.

***

Очевидно, що вище російське керівництво не цінує власних генералів. Постійні відставки та ротації свідчать про ненайкраще становище в російській армії, проте навряд чи це може дійти до повстання “ображених” генералів проти Путіна. Як пояснив Ягун, нинішні російські генерали корумповані, повністю підпорядковані спецслужбам та залежні від своїх статків, тому навряд чи здатні на “перевороти”.

Проте невдоволення серед російського офіцерського корпусу дійсно зростає, констатує Мусієнко. На його думку, зараз в Росії ведеться внутрішня боротьба між ФСБ та Міноборони, в результаті якої військові набирають більше впливу, ніж коли-небудь в новітній російській історії.

Цими процесами, як вважає Мусієнко, керує Шойгу, який користуючись в тому числі й “ображеними” військовими, хоче конвертувати це у свій потенціал для майбутньої політичної кар’єри. “Тобто з одного боку він намагається з ними розправлятися, репресувати “незгодних”, а з тими, хто більш лояльний, домовитися, щоб у майбутньому вони стали йому в нагоді та підтримали”, – пояснив він.

Водночас, попри часті звільнення, переведення та втрати, генералів в російському офіцерському корпусі все ще вистачає. А якщо й почнеться дефіцит, то, як зазначив Мусієнко, втрати будуть поповнювати через підвищення офіцерів з нижчими званнями.