“Мертві тіла більше не шокують”: NYT розкрив деталі рятувальної операції після удару по Полтаві

Коли будівлю струсонули вибухи, неподалік вихователі дитячого садка все ще направляли малюків до бомбосховища.

Наступного дня після руйнівного російського ракетного удару, внаслідок якого загинуло понад 50 осіб в українському місті Полтава, з будівлі постраждалої військової академії вивалилася цегла, поки змучені рятувальники шукали тіла серед уламків, час від часу зупиняючись, щоб послухати крики про допомогу, інформує АГРІМПАСА з посиланням на УНІАН.

Як пише The New York Times, усю ніч і до ранку середи робітники дрімали на галявині академії, деякі використовували каски як подушки, а поруч сиділи собаки-рятувальники.

Співробітники аварійно-рятувальної служби на місці удару виглядали виснаженими, час від часу підходячи до найближчого намету, де пропонували каву і закуски.

“Необхідно провести набагато більше розчищення, перш ніж ми досягнемо дна”, – сказав один із них.

Якою б жахливою не була ця сцена, волонтери та пожежники кажуть, що це стало занадто звичним ритуалом за 30-місячну війну з Росією.

“Я не побачив тут нічого нового. Я все це бачив. Коли люди приходять, бо не можуть знайти своїх близьких, ось тоді це емоційно. Мертві тіла більше не шокують і не викликають емоцій”, – сказав Максим Луговський, 25-річний волонтер, закликаючи рятувальників що-небудь з’їсти, щоб підтримати сили.

Рятувальну операцію було перервано 13-ма сигналами повітряної тривоги у вівторок і середу, коли Росія підняла в повітря літаки, які погрожували запуском ракет.

Пожежник, який попросив не називати його імені, сказав, що повторювані сигнали тривоги сповільнили рятувальну операцію, але він і його колеги навчилися працювати, часто залишаючи місце на короткі періоди в разі повторної атаки. “Ми часто так робимо”, – сказав він.

Неподалік вихователі дитячого садка перед ударом все ще направляли малюків до підвального бомбосховища, коли будівлю струсонули вибухи.

“Їх навчають, вони знають: тривога, біжи взуватися. Але вони маленькі, і це займає час”, – сказала Валерія Нор, 32 роки, мати, яка кинулася перевірити свою 3-річну доньку.

Ніхто не постраждав, але Нор сказала, що, коли вона приїхала, діти плакали та були налякані.

У районі зовні солдати та курсанти військової академії розбрелися віялом, деякі були в крові. Вони перев’язували один одному рани, і місцеві жителі допомагали, сказала вона. У деяких солдатів кров текла з вух.

Чоловік Нор, лікар, побіг лікувати поранених, поки вона купувала воду і сік для приголомшених курсантів.

“На початку цієї війни ми думали, що візьмемо дітей і втечемо, якщо поблизу пролунає хоч один вибух. Але ми не побігли. Ми приїхали в епіцентр, щоб допомогти”, – сказала вона.