“Ми вб’ємо всіх! Нам не потрібен мир без перемоги”: п’яний Охлобистін зібрався їхати воювати в Україну

Одіозний російський актор Іван Охлобистін, який нещодавно визнав, що росіяни — це орки, у стані алкогольного сп’яніння заявив, що поїде воювати за путіна в Україні.

Про це повідомив журналіст та письменник Олександр Ніконов, якому і зателефонував п’яний актор.

Журналіст розповів, що у розмові Охлобистін заявив, що росіяни 30 років зазнавали принижень від українців і тепер настав час це припинити. На війну в Україні актор збирається брати із собою дружину, яка буде снайпером, бо втрачати їм уже нічого, проте перед війною він обов’язково зробить зуби — це потрібно для того, щоб було чим жувати, якщо стане інвалідом. У планах Охлобистіна завезти через Ростов два гумконвої з гуманітаркою, а потім вирушити воювати і всіх вбивати. Наприкінці розмови актор зізнався, що він напідпитку.

Охлобистін у розмові з Ніконовим заявив, що їде на війну з Україною

Дзвінок. Беру трубку:

– Да!

– Привіт. Це Охлобистін.

– О-о! Привіт, Вань.

– Привіт, старий. Живий-здоровий? Батьківщину не зрадив?

– В якому сенсі?

– В прямому! Ха-ха-ха!.. Ти в Росії перебуваєш?

– Ні, звичайно. Все ж таки пристойні люди, хто міг, роз’їхалися.

– Пристойні-непристойні… А ви не боїтеся?

– Ні, не боїмося.

– А чому не боїтеся? Треба боятися!

– Навіщо, Вань? Росія цю війну вже програла .

– Цього не може бути! Цього просто не може бути за всіма законами природи – фізичними, хімічними… Росія завжди виграватиме. Ми виграємо!

– Петро Перший говорив колись про нездійсненність деяких завдань: “Нікому взяти!” У тому сенсі, що немає кадрів для такої роботи. Ось так і тут – нікому взяти: Росія витратила всі свої резерви та ресурси .

– Я не знаю, чи казав таке Петро Перший, але навіть якщо станеться неможливе, і ми програємо, це означає, що разом із нами програє весь світ. Нічого не буде! Буде великий нуль. І ми всі готові до цього Апокаліпсису! Весь народ погоджується. І ти не уявляєш, якою мірою! У єдиному пориві! Усі, з ким я говорив, усі за перемогу! Поети, художники… Ми вб’ємо всіх! Нам не потрібен такий світ, у якому немає нашої перемоги, Путін не даремно про це сказав. І мені радісно, розумієш! Це таке захоплення!

– Тоді вам і себе доведеться вбити, якщо ракети запускатимуть ядерні…

– А ми згодні!

– Вань, а чи не можна зробити так, щоб ви спокійно вбили самих себе і залишили всіх інших у спокої?

– Ні! Ми чекали на це тридцять років. Тридцять років нас принижували. І тепер таке щастя… Нарешті, господи! Я поїду туди. Це ось прямо зараз стан, такий аллах-акбар у всього народу! Ось тобі скільки зараз років?

– 57.

– А мені 55. А моїй дружині – 50. І вона зі мною їде! Нам втрачати вже нічого. Ми такі щасливі. Ось чого вони чекали, то вони від нас і отримають! Ми їдемо!

– Навіщо бабу береш?

– А вона в мене снайпер!.. А ти… Ти бережи себе, ти людина важлива, людина розумна, ти нам знадобишся… Я ось виїжджаю на бойові дії і всіх обдзвонюю. Бо, як на мене, я не повернуся. Тому ти мене пробач там за все, якщо що було.

ВСІ ЖАХІТТЯ РАШИСТІВ В УКРАЇНІ, ТА БУЧІ ЗОКРЕМА ДУЖЕ ВАЖКІ 18+, ТОМУ МИ РОЗМІСТИЛИ ЇХ В ТЕЛЕГРАМІ 

– Я вже зрозумів… Сподіваюся, ти береш із собою Захара Прилепіна?

– Захар сам поїде… Коротше! Ми, весь народ, так задовбалися, але тепер сталося те, чого ми так довго чекали… Ля-ля-ля…

– Я бачу, ти прибухнув.

– Звісно! Я п’яненький.

– Коли їдеш?

– Ось я операцію на зубах зроблю та поїдемо.

– Навіщо тобі зуби, якщо ти вже майже небіжчик? Заощаджуй.

– Ну мало що. Може, я інвалідом буду, жувати щоб… Через Ростов їдемо, два конвої — з гуманітаркою там, то, се… Відвезу, а потім — воювати!.. Ти ж росіянин! Я навіть не знаю, як тобі пояснити… Це кльово! Але в нас зараз у всіх такий підйом! Таке щастя! З Божою допомогою. Війна з цими язичниками… Ми підірвемо цей світ! Ми всіх уб’ємо!..”