Радянський пережиток чи боротьба за права: як з’явилося 8 березня та які альтернативи свята в Україні?

8 березня в Україні донедавна пов’язували з тюльпанами та весною. Нині все більше жінок погоджуються, що Міжнародний день боротьби за права жінок – це нагода заявити про рівноправ’я.

Однак суперечки навколо цієї дати не вщухають.

У витоків свята стоять комуністи, а величезний вплив на його розвиток мав СРСР, тож виникають пропозиції перенести або взагалі скасувати “Міжнародний жіночий день” в Україні.

Звідки ж взялося 8 березня і чи дійсно це міжнародна дата? Як свято пролетарок перетворилося на “день весни”, і які можуть бути альтернативні дати для відзначення боротьби за жіночі права?

Марш жінок у Києві 8 березня 2019 року. Фото: Крістофер Міллер/Twitter

Розібратися в цих темах нам допомогли: 

• Марія Тахтаулова – начальниця північно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті;
• Марина Вороніна – історикиня, доцент кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди;
• Марта Богачевська-Хомяк – історикиня, письменниця, дослідниця жіночого руху та суспільних процесів y Галичині в XIX ст., колишня віцепрезидентка Союзу українок Америки;
• Геннадій Єфіменко – співробітник Інституту історії України НАН України, дослідник історії радянської України, учасник проєкту “Likбез. Історичний фронт”.

8 березня: історія свята

Початок свята 8 березня заклали німецькі ліві. Фото: німецький плакат 1914 року про 8 березня

Свято 8 березня зародилося у 1910 році на Другій міжнародній соціалістичній жіночій конференції в Копенгагені. Тоді учасниці підтримали пропозицію німецької соціалістки Клари Цеткін щорічно відзначати День жінок на початку березня проведенням демонстрацій.

“За законодавством Німеччини жінки не мали право виходити на партійні мітинги на рівні з чоловіками. Там була складна ситуація, німкені отримали виборче право лише у 1918 році.

Соціал-демократи боролися за коротший робочий день, кращі умови – робітниці були їхньою “аудиторією”. Протести в Німеччині набирали обертів, у 1910 році відбувся конгрес в Копенгагені. Початок 8 березня заклали німецькі соціал-демократки Клара Цеткін і Роза Люксембург”, – розповідає Марина Вороніна.

Дехто бачить предтечу “жіночого дня” у подіях 1857 року, коли в Нью-Йорку нібито відбувся страйк робітниць, яких не влаштовували умови праці (“марш порожніх каструль”), але акцію було придушено.

У зв’язку з цими страйками 8 березня 1908 року в Нью-Йорку нібито відбулася демонстрація “соціалістичних жінок”, а вже наступного року Американська соціалістична партія запропонувала зробити останню неділю травня “Днем трудящих жінок”.

Альтернативна версія стверджує, що замість “ньюйоркських текстильниць” на протести вийшли повії, які протестували проти затримки зарплати морякам, але жодна з цих історій не має вагомих підтверджень.

Жіноча демонстрація у Петрограді 1917 року

Історик Геннадій Єфіменко вважає, що версії про повій та текстильниць не варто пов’язувати з 8 березня.

“8 березня – це “жіночий” аналог Першого травня, його від початку пов’язували з “загальним” міжнародним пролетарським днем 1 травня, а воно з’явилося пізніше 1857 року”, – каже Геннадій Єфіменко.

Свято відзначали в США та низці європейських країн, але чіткої дати спочатку не було. Цей день відзначався як наприкінці лютого, так і в різні дні березня.

А вже у 1914 році міжнародний день робітниць відзначили синхронно у низці країн саме 8 березня (23 лютого за юліанським стилем).

“Під час Першої світової війни країни, які святкували 8 березня, опинилися по різні сторони, тому було не до свят. Про “жіночий день” згадали в 1917-му”, – розповідає Геннадій Єфіменко.

Газета “Правда”, номер за 20 (7) березня 1917-го. Фото надані Геннадієм Єфіменком

Історія 8 березня в Росії – тоді ще царській – була закарбована подіями 1917 року. 23 лютого за старим стилем і 8 березня за новим у Петрограді пройшла масова демонстрація жінок під гаслом “хліба і миру”.

Після цього 8 березня стало фактично сакральною датою для радянської влади, адже з цього дня почалися безперервні демонстрації, які вже 12 березня (27 лютого) призвели до повалення царату, додає історик.

Дослідниця жіночого руху Марта Богачевська-Хомяк також стверджує, що 8 березня потрапило в СРСР зокрема через росіянку Інесу Арманд, яка була подругою Леніна і переконала його у необхідності “жіночого свята”.

“Після перемоги більшовиків це свято цікавило радянську Росію і звідти просувалися всі імпульси. Ініціаторка цього свята Клара Цеткін увійшла в комуністичний інтернаціонал і була активним діячем в СРСР. 

Цей день частково привів більшовиків до влади, адже почалася революція, тому питання про зміну дати надалі не ставилося “, – зазначає Єфіменко.

“Після перемоги більшовиків це свято цікавило радянську Росію і звідти просувалися всі імпульси”, каже історик. Радянський плакат за 1932 рік

В Україні була своя історія цього свята. Більшовики прийшли до влади, зокрема, на “феміністичних” гаслах і використовували жінок для утвердження своєї влади в Україні. На початку 1920-го року влада УСРР звернулась до жінок за підтримкою, писала провідна газета радянської України “Известия Всеукрревкома”.

Партія просила жінок “відмовитися від обивательщини, думи про себе і стати до відновлення зруйнованого господарського життя”, налагодити дитячі ясла, дитяче харчування, клуби тощо. За допомогою жінок більшовики планували зміцнити свою владу.

“Влада знайшла позитивне сприйняття у делегаток на міській конференції робітниць у Харкові. Щоб закріпити цю перемогу, згадали про восьме березня”, – каже Єфіменко.

Спочатку радянські агітки були сповнені закликів до повалення “кухонного рабства”. Радянський плакат за 1932 рік.

У 1920 році вперше в радянській Україні було вирішено зробити 8 березня святковим і вихідним днем. Але виключно для жінок і лише цього року.

Щоб підкреслити “міць міжнародного пролетарського руху”, у вихідний день жінок заохочували до пропагандистської роботи та демонстрацій.

Листівка Конотопського дільничого залізничного профкому 1921 року

У міжвоєнний період вихідного не було, але для жінок на дві години скорочувався робочий день, щоб вони могли взяти участь у мітингах.

“8 березня став звітним днем. Щороку звітували, наскільки полегшили життя працівницям, а головне – скільки жінок працевлаштували, оскільки панувало безробіття. Деяких намагалися перекваліфікувати на вихователей, медсестер”, – розповідає Марина Вороніна.

“Известия ЦИК СССР”, 6 березня 1926 року

Згодом влада позбавила жінок можливості проводити масові заходи 8 березня. Ці повноваження перейшли до жіночих відділів при партійних осередках, які допомагали залучати жінок до більшовицького руху.

Зокрема, жіночі відділи ініціювали й допомагали жінкам балотуватися на керівні посади в компартії, намагалися покращити життя робітниць: створювали ясла, дитсадки, майданчики, каже Марина Вороніна.

Але у 1930-х роках “жіноче питання” в СРСР проголосили остаточно вирішеним й жінвідділи вирішили закрити.

Від “пролетарок” до тюльпанів: як змінювалася ідея 8 березня?

У період індустріалізації дуже поширені такі образи жінок-робітниць. 1930 рік.

Гасла 8 березня змінювалися залежно від часу та основних партійних завдань. Спочатку радянські агітки були сповнені закликів до повалення “кухонного рабства”, жінок заохочували до роботи на заводах.

У 1930-х роках одними з гасел в Україні було – “висуваємо сміліше робітниць, наймичок, біднячок замість вичищених держапарату на роботу”, “колгоспниці, рішуче викривайте замаскованих шкідників у колгоспах”.

“Більшовики, зокрема Ленін, керувалися суто утилітарною функцією жінки. СРСР потрібні були робітниці – це головне, що рухало комуністами в утвердженні рівних прав чоловіків і жінок. Їх не влаштовувала жінка, яка могла мати право вибору: бути домогосподаркою чи робітницею. 

Жінок намагалися активно залучити до участі у виробничих процесах, не звільняючи від домашньої праці. Відповідно, гасло про звільнення жінки від домашнього рабства перетворилося на подвійне навантаження: жінки-робітниці й жінки-господині чи матері”, – каже начальниця північно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова.

У 1960-х роках риторика помітно зсунулася в бік жіночності, “жіночих обов’язків”, материнства

Між колгоспницями і робітницями та “святом весни і краси” був проміжний етап – образ жінки-матері, який активізувався після Голодомору 1932-33 років, коли була велика демографічна криза. Якщо у 1920 році радянська влада законодавчо дозволила аборти, то після Голодомору “дореволюційну” заборону відновили.

“З 1928 по 1935 рік в СРСР діяла карткова система на пайки. Часом пайок утриманців працівника важкої промисловості (дружини, дітей) був більший за пайок працівниці панчішної фабрики. Влада наказувала жінці – виходь заміж, народжуй дітей. Бути дружиною командира промисловості, стаханівця, командира червоної гвардії чи ще когось означало мати окремий соціальний статус”, – додає Марина Вороніна.

Друга світова війна лише поглибила демографічну кризу. Після війни також з’являлися меседжі про те, що жінка має викривати “тунеядство”.

Свято трансформується у “день весни”, проникає в побут

У травні 1965 року в СРСР було ухвалено рішення про перетворення 8 березня на вихідний: і тут відбувається трансформація свята, яку ми спостерігаємо нині, каже Марія Тахтаулова.

Поступово цей день перетворюється на свято весни, краси, проникає в побут – у 1960-х роках риторика помітно зсунулася в бік жіночності, “жіночих обов’язків”, материнства. На листівках того часу бачимо більше “подарунків для мами” та квітів, зокрема радянських гвоздик, лілей, мімози тощо.

“У 1970-х “жіночий день” дійшов до дитсадків та шкіл як своєрідний “день мам”. І незабаром свято асоціювали вже з квітами та цукерками”, – розповідає Геннадій Єфіменко.

Приклад листівки-привітання до 8 березня з радянської України. Джерело: lisvegas/LiveJournal

Наприкінці 1970-х світом прокотилася “друга хвиля фемінізму”: жіночі організації тиснули на уряди своїх країн та міжнародні організації, вимагаючи на практиці забезпечити жінкам рівні права та можливості.

1975 рік було проголошено роком жінок, а в 1977-му – Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію й запропонувала кожній з країн-учасниць відзначати Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир 8 березня.

Геннадій Єфіменко припускає, що 8 березня стало міжнародною датою завдяки промоції Радянського Союзу.

“Попри сучасний бекграунд Росії, чимало лівих її підтримують, бо асоціюють з Радянським Союзом, який імітував антиколоніальну боротьбу. 

СРСР намагався продемонструвати, що він за права меншин, колонізованих народів, жінок, і виглядав як передова країна, бо одним з перших надав жінкам “виборче право”. Правда в тому, що в СРСР безправними були як жінки, так і чоловіки, але це вже не всім відомо”, – додає історик.

З 1960-х на листівках переважали квіти, тварини, персонажі з мультиків, а також “привітання для мам”

У 1979 році Генасамблея ООН за сприяння СРСР схвалила “Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”.

150 країн-учасниць, які її підтримали, визнали існування фактів дискримінації жінок та взяли зобов’язання боротися з нею.

“Однак не варто думати, що комуністи забезпечили жінкам права – в тоталітарному суспільстві говорити про звільнення не доводиться. Вони позбавили жінку права вибору, ті ж вибори в СРСР – це просто формальність“, – додає Марія Тахтаулова.

1

Як змінювались листівки-привітання з 8 березня

Скористайтеся стрілочками, щоб переглянути приклади радянських листівок з України від 1960-х до 1980-х років.

1969 рік.

Жіночий день в Україні: чому його критикують і чи буде вихідний 8 березня?

В українському суспільстві побутують суперечки щодо 8 березня: хтось досі святкує “день весни та краси”, хтось – відзначає День боротьби за права жінок, однак все частіше говорять про радянське походження цього свята.

“Для декого з патріотів день 8 березня пов‘язаний майже виключно з російським комунізмом і тепер уже з російським шовінізмом. Але коли я подорожувала по Україні, то на східних і південних теренах жінки любили то свято, самі варили, діставали квіти, святкували.

В сіризні радянського життя це державне свято приносило розраду багатьом жінкам“, – каже Марта Богачевська-Хомяк.

Фото: Ольга Кириленко/УП

Під час повномасштабної вторгнення дискусія навколо 8 березня загострилась. 13 лютого 2023 року на розгляд Верховної Ради подали законопроєкт, який пропонує скасувати 8 березня, 1 травня та 9 травня, а замість них започаткувати три нові свята:

• 25 лютого “День української жінки” (дата народження найвідомішої української письменниці та громадської діячки – Лесі Українки);
• 9 березня – день народження Тараса Шевченка;
• друга неділя травня – “День матері”.

У відповідь омбудсмен з прав людини Дмитро Лубінець став на захист 8 березня, а на сайті президента з’явилися одразу кілька петицій проти скасування вихідного.

“8 березня – це Міжнародний день жінок, який святкується по всьому світу, у тому числі й у Європейському Союзі! Абсолютно не має значення, що свято було введене при СРСР – воно міжнародне”, – вважає ініціаторка одного зі звернень.

Водночас існує петиція з вимогою створити два вихідних на День матері та День батька замість 8 березня. Жодне з цих звернень не набрало необхідної кількості голосів.

У 2023 році українці голосували у “Дії” за скасування або збереження вихідного дня 8 березня. Більшість проголосували “за” вихідний, а у Раді обіцяли врахувати ці дані перед ухваленням законопроєкту щодо скасування свята.

Як відзначають 8 березня у світі?

До 1970-х років 8 березня на заході було не дуже популярне, але його просували ліві політики.

“У США свято було дуже обмежене і про нього майже ніхто не знав, окрім політичних радикалів, чиї цілі у 1960-х роках до певної міри збігалися з намаганням жінок добитися прав в Америці. 

В Україні 8 березня стало державним святом. Коли Україна здобула самостійність, для деколо це свято було пов‘язане більше з радянщиною, але жінки, особливо у 1990-х, ще любили це свято.

Марія Драч завжди любила говорити про “День коня” – бо у цей день господарі в Україні виводили коней пастися і запрягали їх у плуг”, – каже Богачевська-Хомяк.

Марш жінок у Києві 2021 року

Історики додають, що особливий сентимент до 8 березня відчувається лише в країнах колишнього соцтабору, попри те, що ООН наголошує на правозахисному значенні цього дня.

Росія, Білорусь, Північна Корея, Азербайджан, Вірменія, Ангола, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Камбоджа, Конго, Лаос, Монголія, Непал та Уганда та ще кілька країн зробили 8 березня вихідним днем.

У США та країнах ЄС 8 березня здебільшого НЕ є вихідним днем, однак формат відзначання залежить від країни.

На батьківщині 8 березня Німеччині цей день відзначають по-різному. Донедавна офіційним святом його визнавали лише в Берліні, але у 2023 році Міжнародний жіночий день також визнала земля Мекленбург-Передня Померанія.

В обох містах цей день є вихідним: не працюють школи, дитсадки та крамниці. У решти німців 8 березня – робочий день, але у країні проводяться мітинги, а німецьке телебачення транслює документальні фільми про феміністичні рухи та рівноправ’я.

Фото: cienpies/GettyImages

В Італії 8 березня відзначають Жіночий день (La Festa della Donna), проводять жіночі марші та демонстрації. Символом 8 березня є мімоза, яку вважають символом жіночої солідарності.

Чоловіки дарують жінкам квіти, та нерідко італійки обмінюються ними одна з одною. Вважається, що ця традиція зародилася в Римі після Другої світової війни.

Також з 2017 року в Італії діє проєкт 8 Marzo al Museo (“8 березня в музеї”): вхід до багатьох музеїв стає безкоштовним у цей день. При цьому заклади культури намагаються показати роботи художниць та твори, присвячені жінкам.

У Франції 8 березня – робочий день. Утім, ліві активісти проводять акції протесту проти насилля, гендерних стереотипів та дискримінації за статевою ознаю, привертають увагу до економічної нерівності.

У цей день люди одягають речі фіолетового кольору (він разом з білим та зеленим є кольором Міжнародного жіночого дня). Нерідко фіолетову фарбу наносять на обличчя та використовують на плакатах.

Один з багатотисячних протестів відбувся в Парижі у 2020 році, коли вулиці міста заполонили учасники з плакатами: “Чоловіки вбивають більше, ніж коронавірус”, “Рівна оплата, менше балачок”, “73% домашніх справ виконують жінки”.

До багатотисячного протесту у Франції готуються і в 2023 році. Управління авіації країни навіть закликало скасувати до 30% авіарейсів, призначених на 7-8 березня. Робітники та члени профспілок закликають, зокрема, вийти на акцію проти пенсійної реформи.

Березень в Румунії починається зі свята весни Мерцішор, яке відзначають 1 березня, та жіночого дня – 8 березня. Обидва свята не є державними, тому проходять як звичайні робочі дні.

Жіночий день нерідко називають Днем матері, хоча цей день має свою дату й відзначається в першу неділю травня.

8 березня в США – неофіційне свято, на честь якого чоловіки вітають жінок квітами та листівками. У 2011 році до сторіччя Міжнародного жіночого дня тодішній президент Барак Обама закликав назвати березень місяцем жіночої історії, протягом якого згадуватимуть й вшановуватимуть досягнення жінок у всьому світі.

Протягом березня в американських школах читають лекції про рух #MeToo, а в штатах організовують тематичні заходи. Окрема увага протягом місяця приділена темі насилля проти жінок та гендерній дискримінації.

Щороку в Туреччині 8 березня відбуваються жіночі акції. Люди виходять на вулиці Анкари, південно-східних провінцій, найбільше зазвичай збирається в Стамбулі. Мітингарі вимагають рівних прав та та виступають проти насильства щодо жінок.

У Японії 8 березня немає. Протягом першого тижня на початку весни там відбувається фестиваль любителів ляльок Хінамацурі.

В Ірані акції відбуваються не лише в Міжнародний жіночий день: вони є частиною довгої історії феміністичного опору в Ірані, який почався 8 березня 1979 року (того року у країні відбулася Ісламська революція). Жінки протестували проти носіння чадри – традиційного покривала-вбрання для жінок, що повністю закриває тіло.

Минулого року жіночі протести спалахнули з новою силою після вбивства Махси Аміні силовиками за “неправильне носіння хіджабу”.

Перший Міжнародний жіночий день в Австралії відбувся 1928 року в Сіднеї. Тоді жінки вимагали рівної оплати праці, 8-годинного робочого дня та оплачуваної відпустки.

Наступного року ація розрослася на місто Брісбен, а в 1931 році – Сідней та Мельбурн. Саме в цих трьох містах були започатковані щорічні марші жінок, які проводять донині.

8 березня 2023 року акції заплановані у містах Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Греції і Туреччини.

Які є альтернативи до 8 березня в Україні? 

В історії українського жіночого руху є багато дат, якими можна відзначити боротьбу за права жінок. На фото учасниці українського жіночого конгресу у Відні 1921 року

Загалом у суспільстві побутує чотири ідеї: залишити 8 березня державним святом і вихідним днем, зробити 8 березня робочим, взагалі скасувати відзначення цього дня та/або перенести “жіночий день” на іншу дату.

В історії українського жіночого руху є багато дат, якими можна відзначити боротьбу за жіночі права.

Наприклад, у листопаді 1884 року в Станиславові громадська діячка та письменниця Наталя Кобринська провела установчі збори “Товариства руських женщин”, а 8 грудня 1884 року відбулись перші загальні збори, на які прибуло близько ста жінок з усієї Галичини.

Утім, ця дата не універсальна для українців.

“Жінки в Україні завжди були дуже активними і не мали того почуття другорядности, як у Росії. Історія в Україні є по стороні жінок і рівноправности.

Був з‘їзд жінок у Станіславові (Івано-Франківську) 1884 року. Але на мою думку, проблема з тою датою – хоч там були дві жінки з так званої “Великої України”, все одно це відносно галицьке свято.

Треба вибирати найбільш охоплюючий символ. На мою думку, спільна дата для жінок – це прийняття підставого закону до Конституції України про статеву рівність”, – каже дослідниця.

Ольга Кобилянська і Леся Українка

Законодавці пропонували зробити дату народження Лесі Українки “Днем української жінки”.

“Якщо замінити 8 березня на честь якоїсь жінки, то буде дуже багато кандидатів. Найпростіша кандидатура – Леся Українка, але це відверта калька на Шевченківські дні”, – каже Марта Богачевська-Хомяк.

Проти ідеї створення такого дня виступає і Геннадій Єфіменко.

“Не можна давати на заміну день народження Лесі Українки, тому що це перенесення змісту, як з Днем захисника Вітчизни, коли всі дружно почали робити чоловічий день. День народження не може бути таким днем – хіба що якийсь її виступ, промова, чи суто українська якась подія, спрямована на захист прав жінок. 

Дата має бути пов’язана з діяльністю, а не з фактом народження – бо інакше це буде приблизно те ж саме, що зробити з дня народження Шевченка день чоловіків”, – каже вчений.

Водночас багато жінок критикують ідею заміни свята. Антропологиня та історикиня Оксана Кісь категорично проти ідеї перенесення дати відзначення “жіночого” дня.

“Ми хочемо відновити первісний правозахисний смисл Міжнародного жіночого дня і відзначати його з усім цивілізованим світом, а не “будувати комунізм в одній окремо взятій країні” (як це свого часу постановили більшовики ще у 1925 році)”, – каже вона.

Також лунають пропозиції декомунізувати 8 березня і орієнтуватись на дату, закріплену ООН, але згадувати українських діячок.

“Я б відразу не атакувала жінок, що вони “пережиток”. З мого погляду, краще затримати день, визнаний міжнародною організацією ООН. Поєднати це з прийняттям рівноправності жінок і чоловіків, видатними українськими жінками”, – вважає Марта Богачевська-Хомяк.

Історикиня радить вшановувати діячку ОУН Олену Телігу, матір Лесі Українки Олену Пчілку, організаторку народної освіти Христину Алчевську, голову центральної управи Союзу українок Мілену Рудницьку, сучасних героїнь.

“Іконами українського фемінізму є також Леся Українка, Ольга Кобилянська. Це жінки, які уособлювали жіночий рух”, – додає Марія Тахтаулова.

Щодо вихідного дня на честь 8 березня – його долю вирішуватиме Верховна Рада. Утім, Марта Хомяк, Марина Вороніна і Марія Тахтаулова вважають, що цей день може бути робочим, як в інших країнах Європи.

“Якщо ми говоримо про боротьбу жінок, то цей день не може бути вихідним. В Україні у 8 березня є бекграунд вихідного і “свята весни, мами”, який дуже важко перебити. Поки це вихідний, фактично неможливо повернути даті початковий зміст. Адже неробочий день розглядається людьми не як щось ідеологічне, а як свято, відпочинок”, – додає Геннадій Єфіменко.

Зрештою, для боротьби за права жінок в Україні є ще одна дата, і це не вихідний.

У 1999 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства над жінками – щороку цю дату відзначають і в Україні.