Життя в окупації. Василівка: “орки” гатять ракетами прям по хатам та готують наступ на Запоріжжя

В Україні триває третій місяць війни, розв’язаної російською федерацією під керівництвом кривавого диктатора володимира путіна. При цьому частина території країни зазнає ворожих обстрілів, а чимало населених пунктів на півдні та сході виявилися тимчасово захопленими російськими військами. Так, у Херсонській області орки мають намір провести незаконний референдум щодо створення так званої “ХерНР”. У Мелітополі Запорізької області, куди загарбники зайшли ще 25 лютого, продовжуються викрадення місцевих жителів, а також триває активна підготовка “нової влади” до масштабного “показового” відзначення Дня перемоги 9 травня.

З 4 березня під контролем росіян знаходяться Енергодар і, власне, Запорізька атомна електростанція.

А ось місто Василівка в тій же Запорізькій області виявилося останнім більш-менш великим населеним пунктом на шляху до обласного центру. І саме поблизу нього окупанти концентрують військову техніку, щоб розпочати наступ на “столицю запорізького козацтва”.

Що зараз відбувається у Василівці, “Телеграф” дізнався в однієї з місцевих мешканок.

Орки стріляють по домівках та звинувачують у цьому ЗСУ

“Наша Василівка розтягнута, вздовж розділена автотрасою Харків-Сімферополь, а впоперек — річкою Карачекрак, частина міста прилягає до Кахівського водосховища, плюс розташована на горбистій місцевості. Тому і до початку війни, а тим паче з її початком та окупацією Василівки, багато жителів просто не бувають в інших районах міста, крім свого, — розповідає Таїсія (за зрозумілими причинами, своє прізвище жінка не називає). — А ось прильоти ворожих снарядів на наші вулиці трапляються, чуємо. Наприклад, 14 квітня у нас тут серйозно все було, багато будинків і людей постраждало.При цьому снаряди прилітали в різні райони міста, не на якусь локальну ділянку, їх, кажуть, було штук 8-10, точно ми не знаємо. Спілкування в соцмережах зараз зведено до мінімуму, кожен побоюється за своє життя і не хоче, щоб до нього навідалися люди у російській військовій формі з білими ганчірками на руці та нозі”.

За словами городянки, це були касетні бомби, які розлітаються потім дворами, приміщеннями. “Було і в центрі, і на “колгоспній”, як її по-старому називають, території – яка знаходиться за залізницею, на височині, там приватний сектор. Російські вояки базуються в центрі, в будівлі міської адміністрації. Але просто вулицями, особливо приватного сектора, ми їх не бачимо — ні військової техніки, ні патрулів… А в центрі вони мотаються і ще біля ринку мелькають. Знаємо точно, що вони закріпилися на околицях, стягнули туди безліч техніки, але ми ж туди не ходимо, і не підемо, всі сидять по хатах, хіба що за продуктами кудись вибираються недалеко”.

Таїсія згадує: “Знаю, що на одній із вулиць прямо в будинку встряв боєприпас — мені знайомі розповідали. Це було 4 години дня, глава сім’ї дивився телевізор у залі, в іншій кімнаті бабуся з онукою знаходилися, і як почало бахати! І раптом лунає: “Бах!”, шум, тріск і через дах, через стелю влітає і врізається в підлогу величезний боєприпас — прямо поруч з диваном, де лежав чоловік! На нього летить клуб диму та бруду, на щастя, ця “дура”, не розірвалася, не було ні вибухової хвилі, ні пожежі, ні уламків, бо не спрацював підривник. Але увійшла в підлогу на метр у глибину – ось уявіть, яка сила удару…”.

Василівці вважають, що тепер у всіх членів цієї сім’ї виник ще один – спільний – день народження. А про господаря будинку кажуть, що він народився не просто “в сорочці”, а в бронежилеті. Також постраждали кілька будинків у центрі міста та приватний сектор, магазин та депо на залізничній станції “Таврійськ”.

“Приїжджали рятувальники і з нашого боку, і росіяни: люди ж не знали — рване-не рване, чого чекати. Але щоб викликати саперів, дзвонять до нашого ДСНС, а ті кажуть куди дзвонити, щоб погодити з російськими військовими. Ось так у нас нині. Загалом, все вони тут уже тримають під контролем”, – досадує жінка.

Сили оборони Запорізького краю уточнили цей епізод: “У місті Василівка російські окупанти провели провокацію: здійснили обстріл міста з РСЗВ “Ураган”, внаслідок чого до житлового будинку потрапила одна з ракет. На щастя, вона не розірвалася, постраждалих немає, але будинок зазнав руйнування. Ворожий обстріл було зроблено з боку села Бурчак, що тимчасово перебуває під російською окупацією”. А провокаційний паблік “Василівська громада” тим часом стверджував, що снаряди прилетіли з боку Запоріжжя та Оріхова, тобто з підконтрольної Україні території. І розпалював ненависть до українських захисників, розмістивши “опитувальник”: “Знову привіти від ЗСУ. Скільки можна стріляти по мирних жителях”, з варіантами відповідей: “Набридли” та “Нехай у пеклі горять”.

На цукор, сіль та дріжджі істерія пройшла

Окрема тема – ціни. Таїсія перераховує: “Редиска продається по 10 гривень за кілограм, свіжі тепличні огірки – по 40 грн/кг. Від нас же неподалік знаходиться Кам’янка-Дніпровська, де теплиці (тут їх називають “балагани”) без перебільшення стоять у кожному дворі. І так як із окупованої території у Запоріжжі та інші міста України овочі зараз вивезти неможливо, то їх реалізують у сусідніх населених пунктах за доступною ціною, Цукор зараз продають уже по 50 грн/кг, а спочатку він був і 95 гривень, і 75. І на дріжджі істерія пройшла, зараз уже 250 грн за кіло просять, але ж беруть потроху. На сіль наприкінці лютого ціни не могли скласти, але люди заспокоїлися і вона теж подешевшала”.

Дізнаємося, як у Василівці справи з оплатою комунальних послуг, адже не секрет, що захопивши комунальні підприємства, представники “нової влади” насамперед намагаються спустошити їхні рахунки на свою користь. Містянка пояснює: “Нас попросили, по можливості, платити за комунальні послуги тільки місцевим службам, щоб вони могли працювати. А за газ ніхто з людей не платить, бо зарплат ні в кого немає. Попросили платити тільки за доставку газу, і це теж не всі платять. Але пресингу ніякого немає. Знаю, що чимало людей евакуювалися з міста. Родичі живуть у п’ятиповерхівці, і у них із 70-ти квартир мешканці залишилися лише у 30-ти”.

Нерви у всіх на межі

Втім, евакуюватися з Василівки не просто складно, а дуже складно: дороги розбиті в ході бомбардувань та обстрілів, узбіччя та поля вздовж них – заміновані “асвободителями”. Коли кілька днів точилися дощі, розкисли альтернативні шляхи виїзду у вільну Україну. “У Кам’янському підірвали міст і, виходить, об’їзна дорога непрохідна, їдуть аж через Оріхів, а там купа рашистських блокпостів, люди по 15 годин стоять і не факт, що пропустять. І плюс те, що зараз там “гупає”. Але й у західний бік теж не поїдеш — там захоплений Енергодар і там також “нова влада” наводить свої порядки”.

До речі, стало відомо, що мешканці окупованого Мелітополя, які напередодні виїхали самостійною колоною легкових автомобілів до Запоріжжя, другий день стоять на середині шляху, оскільки окупанти не пропускають їх далі, але й назад повертатися і небезпечно, і немає сенсу. При цьому, мало не в кожній машині є діти, а в багатьох також домашні тварини.

Налагоджувати якимось чином життя населення Василівки загарбники не поспішають, хоч і відшукали низку колаборантів. Наприклад, посадою міського голови звабилася місцева молода особа – Наталія Романиченко, яка ще перед війною торгувала через соцмережі домашньою ковбасою, паштетами та пельменями, а після приходу окупантів отримала у подарунок від одного з них СТО. А тепер вона ще й відкрила “приймальну”.

Як повідомляє “ЗаБор” — центральний міський портал Запоріжжя, дамочка вже встигла виступити з відеозверненням, віщаючи про київський режим, державний переворот і закликала співпрацювати з окупантами. При цьому на її руці красувалася рашистська колорадська стрічка. На днях варвари-прибульці зірвали з будівлі міської адміністрації український прапор та вивісили свій триколор.

“Школи, садки — у нас все закрито, — розповідає Таїсія. — На роботу в них нікого не запрошують, поки що, принаймні. І навряд чи щось відкриється. Якщо днями “таке” прилетіло до будинку, то хто ж відведе дітей у сад чи пустить до школи? Два дні після того обстрілу взагалі на вулицях нікого не було, начебто всі люди вимерли! Лугове, Кам’янське, де теж “бахкають” і звідти все летить. У сусідньому Дніпрорудному вже представили “начальника міліції”. Там взагалі все було тихо. Тут же, поки є прильоти, навряд чи хтось випустить свою дитину з дому”.

Чи можливо звикнути до війни, до того, що будь-якої миті ти можеш втратити життя, втратити близьких, як це сталося днями в Одесі, і щодня відбувається в інших містах та селах? Наша співрозмовниця вважає, що це неможливо. “У перші дні нас бомбардування-обстріли, звичайно, сильно налякали, всі встигли посидіти в підвальчиках. Потім попустило, ми навіть трошки розслабилися. 10 днів “гупало” десь у передмісті, і коли знову прилетіли ці кілька ракет по всій Василівці, у мене трапилася така внутрішня паніка, істерика, якої навіть на початку війни не було… Чому так, я не знаю… Нерви у всіх на межі”.

Законний мер підгодував земляків

Хто не працює, той не має зарплати. Але як люди виживають, яке становище у Василівці з продуктами? Таїсія пояснює: “У кожного будинку хоч якісь запаси були. Щось можна підкупити на ринку, хоч і дорого. А щодо гуманітарки, то її роздають. Поки ми отримували тільки нашу, українську допомогу. Справа в тому, що наш законний міський голова Сергій Каліман — фермер, у нього велике фермерське господарство “Таврія-Скіф”. Коли він виграв вибори і заступив на посаду, його брат Олег — депутат обласної ради — залишився керувати господарством. І коли це все почалося, вони забезпечили доставку хліба людям зі своїх пекарень, і в міську пекарню постачали борошно, крупу мололи і людям роздавали, і овочі — дуже багато овочів! По секторах розділили місто і хоч мінімальні продуктові овочеві набори роздавали, і по кілограму борошна і крупи якоїсь. Кілька днів тому нам усім роздали по 10 кг продукції з української гуманітарки: по 2 банки згущеного молока, по кілограму борошна та цукру, 2 кг крупи різної, тушонку, шинку… Крім того, печива 2 упаковки, 2 пачки якихось пластівців – це все непогана така “підтримка штанів”. На кожен двір, на кожну квартиру через квартальних все роздали. У нас тут організована робота квартальних, вони переписали свої ділянки, людей, які залишилися, і намагаються телефонувати, щоб доставити товари”.

За словами городянки, роздавали якусь російську гуманітарку і в центрі Василівки, що на площі. “Але я туди не ходила, не бачила. Хтось бере, а багато хто не хоче. У кожного ж різне становище, різний достаток, обставини. Хтось отримав 6500 гривень у “Дії”, хто офіційно працював і залишився без роботи, а хтось задовольняється пенсією чи особистими накопиченнями”.

Виявилося, що на якийсь час у місті пропадали вода, світло та газ, так людям довелося рятувати продукти з холодильників-морозилок. Але тоді ще щось можна було зберегти на вулиці чи у льоху. До того ж, у приватному секторі у людей є городи, якісь банки з консервацією.

Оцінити настрої людей, на думку Таї, складно далеко не всі готові оприлюднити свою позицію. “Але кожен хоче, щоб війна швидше закінчилася, а ще всі хочуть, щоб уціліла їхня сім’я та житло. І тепер усі вважають, що при коронавірусі ми ще непогано жили, виявляється. Все пізнається в порівнянні. Але немає такого: “Ура, нас звільнили!” – російські війська нас звільнили від роботи, від навчання, від грошей, від здійснення планів, від спокійного життя, від свободи. Але й явного, гучного прояву патріотизму не видно, у нас не виходили на мітинги. А на міському паблику “Типова Василівка” не побачиш жодних політичних закликів, здебільшого це повідомлення про те, коли буде гуманітарний коридор, зв’язок із волонтерами, обговорення доставки ліків, дитячого харчування, кормів для тварин. Люди просто вирішують свої нагальні побутові проблеми”.

Примітно, що ще у 2015 році місцевий талановитий художник-карикатурист Олександр Зінов’єв являв широкому загалу свої малюнки на тему “Новоросії”, яку вже тоді намагалися нав’язати всьому населенню південного сходу України.